З осені велика кількість підприємців України долучилася до активних протестних акцій. Причиною стали наміри нинішніх правителів «притиснути» малий бізнес. Звісна річ, з «благими» намірами – «захистити права споживачів», унормувати систему контролю та обліку, краще боротися з контрабандою. У принципі, все логічно. Олігархів чіпати не хочуть, бо з ними домовляються. А ось тих, хто потроху торгує у невеличкому магазинчику, й скубонути не гріх. Щоправда, нові владоможці забувають стару народну мудрість: з мужика більше однієї шкури не здереш. А ще – вони, мабуть, не читали поему Тараса Шевченка «Гайдамаки». Там чітко написано, що робили наші предки з тими паразитами-чужинцями, які занадто нахабно жили за рахунок українців…
Для початку наведемо приклад з роботи газети «Промінь». Здавна редакція надавала послуги з публікації оголошень, вітань тощо. Людина, яка хотіла продати будинок, диктувала текст, сплачувала до редакційної каси гроші й отримувала квитанцію. А ввечері ми відносили готівку до банку. Але тепер потрібно працювати згідно з новими вимогами. Довелося майже за дві тисячі гривень придбати «програмний реєстратор розрахункових операцій» - тобто встановити на комп’ютері спеціальну програму. А ще – купити за понад вісімсот гривень невеличкий принтер, який друкує касові чеки. Працюємо, як і раніше, але витратили певну суму грошей на «функції додаткового контролю». Хоча назвати ці витрати потрібними – язик не повертається.
Близько сотні представників малого бізнесу Сновщини у різний спосіб взяли участь у всеукраїнських акціях протесту. Один із них – Олег Хасенко. Разом з групою однодумців він побував у Києві. Тоді масові заходи змусили деяких депутатів Верховної Ради дещо переглянути свої позиції стосовно посилення контролюючого тиску на підприємців. Воно й зрозуміло: йде якийсь ситий і задоволений народний обранець зранку на роботу, думку гадає, як народ зробити щасливим і заможним, аж тут його під будівлею парламентського комітету оточує юрба затятих громадян. А їм пальця до рота не клади, та й локшину на вуха не повісиш - грамотні вони, ціну словам і грошам добре знають. Ось і випадає депутат із зони комфорту…
– Питання не лише в касових апаратах, - каже Олег Хасенко. – Хоча купити отой реєстратор розрахункових операцій теж коштує чималих грошей. Якщо магазин великий і там представлені різні групи товарів – «апаратик» для нього може обійтися в кількадесят тисяч гривень. А ще ж треба з часом платити за його обслуговування та оновлення програмного забезпечення. Нас намагаються заспокоїти, мовляв, зробіть собі «апарат» у смартфоні. І при цьому «забувають», що у деяких селах мобільний інтернет недоступний.
Загалом, будь-які посилення «контролю» і перевірки тягнуть за собою, як зараз модно казати, корупційні ризики. Ну хто не знає про хабарництво, з яким теперішні владоможці так і не налагодили ефективної боротьби? (Хоча перед виборами обіцяли). І оті розповіді про протидію контрабанді. Будь-яка людина при здоровому глузді знає, що з незаконним ввезенням товарів з-за кордону мають боротися митниця і прикордонна служба. Не підприємці організовують «процес», а люди з погонами і їхні покровителі у високих кабінетах. Проте у Верховній Раді чомусь вирішили взятися за підприємців, а не за тих, хто налагоджує усілякі «схеми».
Поміж депутатів «ходив» проєкт, згідно з яким власника магазину можна було оштрафувати на 51 тисячу гривень, якщо в нього немає підтверджуючих документів на товар. Після протестів «цифра», на щастя, ніби зникла. Але сам підхід залишився. Приїде перевіряючий до крамниці, побачить ящик з яблуками, який я купив у господаря в сусідньому селі, й почне вимагати документацію про походження цих фруктів. Звісна річ, де в того селянина довідки? У нього є врожай, а я його продаю. Все. Але це – наче порушення. Треба сплачувати штраф. Або – відгукнутися на «доброзичливу» пропозицію контролера і щось покласти до його кишені… Приблизно те ж саме стосується і непродовольчих товарів. Хтось закупився рік чи два тому запчастинами, одягом, посудом або іншим крамом десь на оптових ринках. Які там і хто видавав документи?
І ще. Підприємці вимагають рівного ставлення нинішньої влади до всього бізнесу. Бо мільйонерам та мільярдерам з якоїсь причини можна ігнорувати карантинні вимоги. Усі знають, як в умовах епідемії одна мережа будівельних гіпермаркетів продовжувала торгувати, наче до їхніх приміщень інфекція дивовижним чином не потрапляла. А в дрібних магазинах правоохоронці ловили продавців при спробі продати комусь електролампочку… Тому якщо карантин – то для всіх. Взагалі ж, протиепідемічні заходи мають оголошувати з урахуванням наслідків для економіки. Бо життя не зупиняється.
Довідково
За інформацією з фінансового відділу міської ради, за 11 місяців поточного року фізичні особи-підприємці сплатили до бюджету Сновської об’єднаної територіальної громади 9 мільйонів 158 тисяч гривень. Це складає близько 10% від власних надходжень місцевої скарбниці. Ще 1 мільйон 856 тисяч гривень сплатили податку на доходи (із своїх зарплат) наймані працівники підприємців. З тих платежів, які надходь до місцевого бюджету від ФОПів, найбільша сума – 8 млн 615 тис. грн – так званий єдиний податок.
Загалом бюджет нашої громади (по загальному фонду) за 11 місяців сягнув суми в 154 млн 920 тис. грн. Причому власні наші доходи – 88 млн 859 тис. грн. Решту ми отримуємо «згори».
Одним із основних джерел наповнення бюджету є податок з доходів фізичних осіб. Простіше кажучи – це те, що вираховується із зарплатні кожної працюючої людини. У даному випадку на Сновщині провідними платниками є працівники закладів освіти (6 млн 393 тис. грн), підприємств залізничного транспорту (5 млн 927 тис. грн), підрозділів прикордонної служби (2 млн. 474 тис. грн) і районної лікарні (1 млн 686 тис грн). І тут варто зазначити, що насправді ці люди сплачують набагато більші податки зі своїх зарплат. Бо вищенаведені цифри – лише 60% від загальної суми податкових платежів. Згідно з чинним законодавством частка у 60% надходить до бюджету громади, 15% спрямовується до обласного бюджету, а решта 25% - до державного (тобто центрального).
Для порівняння
Податки сплачуються в кожній країні світу. Так побудоване цивілізоване суспільство й досі ще ніхто не вигадав кращої системи. Єдине, довкола чого тривають дискусії – це скільки саме треба сплачувати.
У нормальних і розвинених країнах діє принцип: хто має великий дохід – відраховує більше, а хто маленький – менше. Щоб проілюструвати, як це виглядає в Україні, зокрема – у Сновському районі, «Промінь» наведе добірку статистичних даних.
Отже, журналіст звичайної районної газети зі своєї місячної зарплати сплачує 1 тис. 114 грн 58 коп. податку на доходи фізичних осіб і 92 грн 88 коп. військового збору. Разом – 1 тис. 207 грн 46 коп. Позаяк він є найманим працівником, редакція сплачує за нього 1362 грн єдиного соціального внеску.
Вчитель місцевої школи, маючи професійний стаж десять років і працюючи на повну ставку, сплачує ПДФО в сумі близько 1 тис. 900 грн, ВЗ – 200 грн. Також управління освіти сплачує за нього ЄСВ – 2 тис. 600 грн.
Ситуація в галузі охорони здоров’я така: медсестра поліклініки райлікарні віддає з власного доходу 891 грн 54 коп. щомісяця на ПДФО і 74 грн 30 коп. – ВЗ. Єдиний соцвнесок за неї сплачує медзаклад – 1100 грн. Хоча якщо в якоїсь медсестри є доплата за стаж і шкідливі умови роботи, то зарплатня в неї трохи більша й соцвнесок, відповідно, може сягнути 1400 грн.
Схожі показники і в оподаткуванні працівників культури. Скажімо, бібліотекар, який працює на ставку, віддає так званого прибуткового податку 930 грн. 69 коп і майже 88 грн війського збору. А єдиного соцвнеску за нього відраховується 1137 грн 51 коп.
Фізична особа-підприємець (скажімо, ІІ групи) сплачує щомісяця єдиний податок в розмірі 944 грн 60 коп. і єдиний соціальний внесок – 1 тис. 100 грн. Якщо в бізнесмена є власний об’єкт нерухомості (магазин, майстерня тощо), то він відраховує ще й земельний податок. Цей платіж залежить від площі ділянки, яка використовується з комерційною метою. Скажімо, за землю під магазином площею 40 кв. м десь у середмісті Сновська віддають 100 грн на місяць.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий