Вже сьомий рік опитування громадської думки свідчать, що українці найбільше довіряють армії, церкві та волонтерам. Збройні Сили України заслужили на таку довіру, сміливо та самовіддано воюючи з російськими агресорами.
Героїзм наших військових переконав народ, що ми маємо справді сильну державу і неймовірно хоробрих захисників її незалежності.
Армія – це передовсім люди. Офіцери і солдати, які завжди готові стати до бою. Вони є міцною стіною, яка захищає рідну землю від ворожої навали. Сьогоднішня оповідь – про одного з них, нашого земляка, командира 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» полковника Дмитра Брижинського.
На даний час 93-а окрема механізована бригада задіяна на Донбасі в рамках проведення Операції об’єднаних сил. Але Дмитро Брижинський знайшов вільну хвилину і розповів читачам «Променя» про те, якою є українська армія сьогодні.
Розмова розпочалася із дещо пафосного запитання: які почуття у Вас викликає слово Україна? Відповідь командира бригади була щирою і без роздумів. – Для мене це Батьківщина! Тільки так. А ще відчуваю гордість за неї. Особливо після 2014 року. Для військового це дуже важливо, бо по-справжньому можна воювати лише за своє, рідне, за те, що любиш. Вважаю, що саме в ході війни ми стали нацією, людьми, які дійсно цінують свободу і здатні воювати та перемагати.
– Що є найскладнішим на війні?
– Якщо вести мову про початковий етап, 2014 рік, то особисто для мене переломним моментом стало віддати перший наказ на відкриття вогню по ворогу. Після цього будь-яка людина стає інакшою.
– Сміливих людей на війні багато?
– Так, дуже. І саме вони ведуть інших вперед. Знову ж таки, можна навести приклад з 2014 року. (Бо початкові враження – вони найяскравіші). Тоді наш батальйон вів бої на території Луганської області. Особовий склад був з числа ще необстріляних військовослужбовців. Біля Вергунського роз’їзду один підрозділ атакували вороги. Але заступник комбата Дмитро Степанченко особистим прикладом, холоднокровністю і правильними наказами зорієнтував бійців на відбиття нападу. Вони знищили бронетранспортер і чимало живої сили супротивника. До речі, Дмитро Степанченко був родом з Луганщини. В одному з наступних боїв він загинув. Але ті, хто воював з ним поруч, пам’ятатимуть його завжди.
Ще один випадок – коли позиції потрапили під щільний обстріл російської артилерії. Близькі вибухи трусили землю, у вухах дзвеніло. В нашому укритті знаходився медик – Сашко. Аж тут до нас здалеку долинув крик, що маємо пораненого солдата. І Сашко рушив до виходу з опорного пункту. По обличчю було видно, як йому страшно. Він глибоко вдихав повітря, намагаючись заспокоїтися. У мене в голові майнула думка: не варто йому йти, бо загине. Але, нагнувшись, медик побіг до пораненого. Свідомо ризикуючи собою. На щастя, смерть його обминула. Саме в цьому й полягає військова звитяга – перебороти себе і виконати обов’язок.
– Що змінилося в нашій армії за 7 років війни?
– Багато чого, причому в кращий бік. Найперше – тепер ми маємо ціле покоління досвідчених і добре навчених військових. Вони – професіонали, мають високу мотивацію, розуміють війну і дуже добре воюють. Хоча, звісна річ, продовжують вчитися і вдосконалювати свою майстерність. По-друге – значно покращилося матеріальне і речове забезпечення. Зараз не 2014 рік, коли деякі мобілізовані приносили з дому форму, а волонтери постачали спорядження. По-третє, відчутно зросла оснащеність військ новітніми зразками техніки. Особливо варто звернути увагу на безпілотні літальні апарати. Наші підрозділи вміють застосовувати їх для широкого спектру завдань - аерозвідки, коригування артилерійського вогню, завдання вогневих ударів по ворожих цілях.
– Про які успішні операції 93-ої бригади вже можна розповісти суспільству?
– Коли ми з грудня 2019 по серпень 2020 року займали позиції на так званому Бахмутському напрямку, нам вдалося звільнити значну частину української території. Просування вперед склало майже два кілометри. Напевно, лише військові знають, скільки зусиль, поту і крові витрачається на те, щоб відбити у ворога навіть метр рідної землі. На щастя, того разу українська кров не пролилася. Бо вдалося спланувати і реалізувати задумане в умовах необхідної секретності та раптовості. Дотрималися правил маскування, належної взаємодії між підрозділами, забезпечили вогневе прикриття. І досягли успіху без втрат. Вороги думали контратакувати. Але, оцінивши обстановку, зрозуміли, що занадто багато хто з них ляже в землю…
Мені добре запам’ятався серйозний бій у лютому 2020 року. Тоді російські війська потужно атакували опорний пункт «Баня», який утримували сусіди з 72-ої механізованої бригади. Наша бригада прийшла їм на допомогу. Бій тривав із застосуванням артилерії та танків. Ми використали резерви, самохідна артилерія швидко виїхала на позиції і влучно накрила цілі не лише в наступаючих порядках росіян, а й тих, що зосереджувалися в глибині. Саме тому їхній наступ захлинувся.
Також хочу розповісти про розвідників бригади. Перебуваючи в «сірій зоні», вони збили російський безпілотний літальний апарат. Вийняли з нього карту пам’яті. На ній ніби не було нічого особливого. Але коли над цією флешкою «почаклували» наші фахівці-комп’ютерники, то змогли відтворити раніше стертий відеозапис «роботи» групи снайперів російських спецслужб. Вони знімали свій вихід на позиції для обстрілу українських військовослужбовців. Серед іншого вдалося ідентифікувати снайперське обладнання, що використовують вороги. Зокрема – спеціальний французький багатофункціональний оптичний комплекс, який коштує майже 80 тисяч доларів. Здобутий розвідниками відеозапис є ще одним документальним підтвердженням прямої участі російських силових структур в агресії проти України. Принагідно додам – цю історію можна вважати прикладом відомого вислову про існування військового щастя…
– Яким чином підвищується боєздатність нашого війська?
- У 93-ій бригаді традиційно велику увагу приділяють бойовій підготовці. Це дає належний результат. У минулу ротацію за підсумками ведення бойових дій наша військова частина була визнана кращою за показником ефективності використання боєприпасів. Тобто стріляємо не надто часто, але коли вже артилерія отримує наказ і координати цілей – ворогам конкретно дістається. Тоді за 8 місяців боїв втрати російських військ на нашій ділянці склали 71 загиблий і 130 поранених. Також було знищено або пошкоджено 26 одиниць їхньої техніки.
– Чим відрізняються бойові дії до перемир’я і в нинішній період?
– Російські окупаційні війська продовжують поводитися на Донбасі доволі активно. Тобто так, як їм наказують господарі з Москви. Натомість Збройні Сили України перебувають у рамках оголошеного припинення вогню. Однак навіть за таких умов ми знаходимо можливості відповідати на ворожі обстріли. Вже кілька місяців 93-я бригада перебуває у зоні проведення Операції об’єднаних сил. Внаслідок бойових дій загинули вже троє наших військовослужбовців. Тому було ухвалене рішення «збити» агресивність супротивника. Ми розвідали цілі й після чергової провокації російських військ завдали удару по їхніх позиціях. Підтверджено, що протягом двох днів на той світ вирушили 9 ворогів, ще більша кількість втратила своє здоров’я. Після такої відсічі супротивник майже розгубив свій ентузіазм і обмірковує переваги справжнього перемир’я.
– Чим особливим відрізняється 93-я бригада?
– Справді славетними бойовими традиціями. За 7 років вона побувала на практично всіх найнебезпечніших напрямках російсько-української війни. Торік бригаду визнали кращою в складі оперативного командування «Схід».
– Українська армія здатна виконувати будь-які завдання?
– Абсолютно, я в цьому переконаний. З одним лише зауваженням: усе треба робити професійно і з розумом. Коли командир ухвалює рішення про активні дії, він передовсім бере на себе відповідальність за можливі втрати. І дуже важливим є мінімізувати цей фактор. Також враховується думка вищого командування, політичного керівництва країни і навіть ситуація на міжнародній арені. З іншого боку, вести людей у бій може лише той, хто має повний набір командирських якостей – авторитет, високу фахову і фізичну підготовку, інтелект, нестандартне мислення, вимогливість і справедливість. Саме таким лідерам солдати довіряють, виконуючи бойові накази.
Боєздатність підрозділу формується в постійному контакті з ворогом. Ініціатива дає перевагу на полі бою. Просуватися вперед можна, але на підставі чіткого розрахунку. Наша армія ніколи не кластиме людей в атаках з нагоди «ювілею чи дня народження вождя», як це бувало у радянські часи. Проте ми не забуваємо про обладнання кращих позицій на місцевості, поліпшення бойових порядків. І не втрачаємо слушної нагоди, щоб нагадати окупантам: забирайтеся до себе, у Росію. Бо всяке може трапитися…
– Торік Вас нагородили автоматичним пістолетом системи Стєчкіна. Стріляли з нього?
– У бойових умовах – ні. (Сміється). Лише на полігоні перевірив його можливості. І своїй жінці дав постріляти. Вона в мене справжня дружина офіцера, оволоділа вогнепальною зброєю ще до війни.
– У контактних боях з ворогом доводилося брати участь?
– Так, у 2014 році, на Луганщині. Наш танк не міг «заглушити» опорний пункт російських терористів, на якому вони вивісили свій прапор. На той момент вважалося принциповим його збити. Я за спеціальністю танкіст, тож зайняв місце у башті, а коли машина вийшла на позицію – з танкової гармати «зніс» ворожий символ.
– Є інформація, що російські правоохоронці оголосили Вас у розшук?
– Я в курсі. Вважаю це серйозним визнанням моєї участі в захисті державної незалежності України. Значить, все роблю правильно. До речі, таких військових, яких російська влада «шукає» - багато. Думаю, в перспективі буде ще більше. Адже до українського війська приходять молоді офіцери, які мають всі можливості проявити себе, успішно воюючи за Вітчизну. А загалом до погроз ворогів ставлюся з гумором. Єдина незручність – у мандри за кордон навряд чи тепер поїду. Бо деякі країни, на жаль, дослухаються до прохань Росії.
– До рідного міста приїжджаєте?
– За першої ж нагоди. Їду машиною по Сновську, минаю П’ятикути, свою школу №2, центральну площу, Будинок культури, стадіон. Рідні й близькі серцю місця. Напевно, саме з них для мене і починається Україна. Батьківщина, захист якої є для мене не лише професією, а й метою цілого життя.
– Дякую за розмову.
Інтерв’ю взяв
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото з сайту https://censor.net
Україна завжди славилася своїми захисниками. Це наша споконвічна традиція. Свобода, честь, сміливість – на цих поняттях і тримається українська армія. Саме тому слова Україна і Перемога завжди стоятимуть поруч.
Полковник Дмитро Брижинський, 41 рік. Народився у нашому місті, закінчив міську школу №2. Професію військового здобув у Харківському інституті танкових військ. Пройшов усі щаблі офіцерського зростання – командир взводу, роти, батальйону. Певний час обіймав посаду в штабі оперативного командування «Північ». Під час війни став начальником штабу 58-ої окремої мотопіхотної бригади. А в 2019 році був призначений командиром 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня і численними медалями та відзнаками. Закінчив Національний університет оборони імені Івана Черняхівського. У довоєнний період здобув додаткову цивільну освіту за фахом «фінанси» та «правознавство».
Коли в Україні розпочалася Революція Гідності, Дмитро Брижинський в позаслужбовий час долучився до подій на Євромайдані. Своїм особистим прикладом довів, що українська армія завжди буде на боці народу і в будь-який момент стане на захист свободи та незалежності нашої держави.
Дмитро Брижинський має сім’ю. Дружина – Олена. Разом вони виховують двох доньок.
Довідково
93-я окрема механізована бригада «Холодний Яр». До її складу належать три механізовані батальйони, танковий батальйон (танки Т-64), батарея управління і артилерійської розвідки, два самохідні артилерійські дивізіони (на озброєнні - САУ «Акація» калібром 152 мм і САУ «Гвоздика» 122 мм), реактивний артилерійський дивізіон (з сорокаствольними установками «Град»), протитанковий дивізіон (100 мм гармати «Рапіра»), група інженерного забезпечення, вузол зв’язку, розвідувальна рота, підрозділи снайперів, радіоелектронної боротьби, РХБ-захисту, батальйон матеріально-технічного забезпечення, ремонтно-відновлювальний батальйон, медрота, комендантський взвод тощо. Загалом це кілька тисяч військовослужбовців.
Пункт постійної дислокації – селище Черкаське, неподалік Дніпра. Від початку нападу Російської федерації на Україну 93-я бригада побувала на найнебезпечніших ділянках фронту й відзначилася в боях за Донецький аеропорт, село Піски, Бахмутську трасу, Авдіївку, Новотошківське, Кримське, Водяне.
За час відбиття російської військової агресії 93-я бригада втратила понад три сотні бійців загиблими. Більше тисячі солдатів і офіцерів цієї військової частини відзначені державними нагородами. Серед них троє мають звання «Герой України». В ході бойових дій у 93-ій бригаді склалися славні традиції, вона перетворилася на спільноту сильних духом людей, справжній щит Батьківщини.
Комментариев нет:
Отправить комментарий