Ганна Прокопівна Клименко живе у Новоборовицькому будинку для літніх людей 20 років. І вже дев’ятий рік минає, як відійшов у вічність її чоловік. Але в очах старенької й досі можна побачити іскри оптимізму і щирої доброзичливості.
– Я добре тут живу, гріх скаржитися, - розповіла Ганна Прокопівна. – Про нас тут справді турбуються. Ми у чистоті, нагодовані. Коли вікна поміняли, то в приміщенні стало тепло. Як минає день? Зазвичай прокидаюся після 3-ої години ночі. У мої літа мало хочеться спати. Перед сходом сонця чутно, як починають співати пташки. Гарно дуже. Зранку можу вийти у двір, пройтися трохи чи посидіти у бесідці на свіжому повітрі. Час від часу, дай Боже сили, ходжу сільськими вулицями. У магазин зазираю, купую яблука. День і особливо вечір – це спілкування з такими ж пожильцями, як і я. Згадуємо, де працювали, кого любили. Інколи співаємо навіть. Я родом із Новгород-Сіверського району, народилася ще до війни з Німеччиною. Після окупації мріяла про освіту, дуже-дуже просила маму, щоб відпустила до школи. Але закінчила лише 2 класи, бо мене відправили пасти колгоспну худобу. Згодом, як виросла, із задоволенням співала у народному хорі. День на роботі, а пізно увечері йшла до клубу, на репетицію. Наш колектив тоді їздив із виступами майже по всій області. У молодості на все дивишся інакше, мрієш, прагнеш до чогось прекрасного. Але в кожного своя доля. А моя – доживати на схилі віку тут, у Нових Боровичах. Одне турбує – здоров’я підводить. Хворію на діабет, очі погано бачать. Днів десять тому почала сильно боліти спина. Мучуся, майже не ходжу. Крапельниці ставлять. Багато грошей на ліки витрачаю. Однак стараюся, щоб думки у мене були хороші. Аби на серці було добре.
Сестра-господиня Новоборовицького стаціонару для літніх людей Тетяна Камишна розповіла «Променю», що завдяки органам місцевого самоврядування та благодійникам за останні роки матеріальна база закладу значно поліпшилася. Створені належні побутові умови для проживання літніх людей, за необхідності проводяться ремонти. Кімнати охайні, у кожній є холодильник. – Наші підопічні ходять до церкви або бібліотеки, а своєрідними невеличкими святами для них є дні народження, - додала Тетяна Михайлівна. – У кого є десь родичі, то можуть з’їздити до них у гості. Дехто навіть у поважному віці за звичкою намагається вибратися до рідних на город для збору врожаю. А персонал закладу за давньою традицією з навколишніх фруктових дерев заготовляє «сушку» на зиму, вирощує і консервує огірки.
Найстарші пожильці будинку – 93-річна Людмила Василівна Моцар зі Старих Борович і Єфросинія Андріївна Вижгородько з Петрівки.
Коментар з приводу
Світлана Хоменко, керівник територіального центру соціального обслуговування населення:
– За два десятиліття свого існування соціальний заклад для літніх людей у Нових Боровичах довів свою значимість і актуальність. Бо є чимало стареньких, які через певні життєві обставини потребують допомоги і піклування. Зараз там проживає 21 людина, існує можливість розмістити ще 10. (До речі, аналогічний будинок був у Корюківському районі, в селищі Холми, але його закрили). Вважаю правильним, що наші підопічні можуть лишитися в рідному краї. Натомість з деяких громад стареньких відвозять у Чернігів, до спеціального пансіонату.
Життя вже показало, що особи похилого віку найбільше потребують турботи про їхнє здоров’я і звичайної людської уваги. Стосовно охорони здоров’я, то ми працюємо у хорошому контакті зі спеціалістами медичної галузі. На час карантину були вжиті усі необхідні заходи, тож жоден з пожильців Новоборовицького будинку не захворів на коронавірус. Частина з них за бажанням уже пройшла вакцинацію. На жаль, карантинні обмеження мали й не дуже приємний бік – у заклад перестали допускати сторонніх. (Раніше зі Сновська з концертами приїжджали вихованці дитячої музичної школи, аматори з хору «Спадщина», приходили з виступами учні сільської школи. На подібні розваги наші старенькі завжди чекали з нетерпінням. Для них візит будь-якого гостя – неначе велика подія). Загалом же персонал закладу старається урізноманітнити дозвілля підопічних, не звужуючи його до рамок перегляду телепередач. І постійно пам’ятає про пріоритет – дбайливий догляд за пожильцями.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий