Ганна
Онуфріївна Боркова народилася 19 вересня 1925 року у Сновську в сім’ї
залізничника. Батько працював машиністом паровозу, мати була домогосподаркою. У них на вулиці зростали
одні хлопчаки, з котрими маленька Аня товаришувала, від котрих взяла у свій
характер, хлопчачі манери і звички, їхню рішучість, сміливість, відчайдушність.
А коли наше місто в 1943 році звільнили від фашистів, вона 17літнє дівчисько, не роздумуючи і не
вагаючись, записалася на курси радистів, для виконання бойового завдання в тилу
ворога. Про наміри доньки воювати з
фашистами випадково дізнався батько, який сходив на курси (запис робився з 18
років) і з’ясував доньчину неправдиву інформацію про її вік. Вдома Аню чекали
розбірки, сльози, побиття ременем і суцільний контроль за поведінкою.
Після війни, коли життя стало стабілізовуватися, Аня одного разу пішла на
танці, де і зустріла свою долю – молодого офіцерафронтовика. Він був
військовим, а у Щорсі перебував у відрядженні, з якого мав повертатися у Сибір
для проходження служби. Молодята зіграли весілля і вирушили, вже в якості
чоловіка та дружини, в далекий край – в Омськ згодом – у Читу занесла її доля.
Там Аня закінчила юридичний технікум, а чоловік отримав посаду слідчого з
особливо важливих справ карного розшуку. Вона працювала у відділі кадрів, була
на хорошому рахунку, але душею ніколи не розривалася з рідним містом, улюбленим
Щорсом. Мріяла про переведення сюди на роботу, шукала різні варіанти здійснення
цієї мрії.
А коли нарешті отримала схвальну
відповідь на останній з її численних запитів, коли їй з чоловіком знайшлося
місце вдома, була на сьомому небі від щастя. Чоловіка було призначено слідчим з
особливо важливих справ, а її – очільницею дитячої кімнати міліції. Роботу
Ганні Онуфріївні довелося починати, як то кажуть, з чистого аркуша, оскільки до
неї з підлітками по великому рахунку, ніхто серйозно до цього не працював. Щоб
роботу налагодити, довелося їздити на консультації до обласного центру, читати
багато літератури, радитися з різними фахівцями. У неї вийшло! Блискуче!
Результативно, так добре, що на базі райвідділу почали проводити семінари,
конференції з метою запозичення досвіду. Паралельно на Ганну Онуфріївну ще й
обов’язки секретаря партійної організації поклали, доручили в підпорядкування сорок
чоловіківміліціонерів, з якими мала організувати різні навчальні заходи,
збори. Дисципліна і порядок при цьому були ідеальні, авторитет – бездоганний.
Словом, все наче в її кар’єрному і особистому житті складалося добре, однак
доля внесла свої сумні штрихи. 16річним загинув її синпервісток,
не дожив навіть до 60 років чоловікфронтовик, а у доньки сильно захворіла
дитина, її онука. Навантаження в міліції ставали такими, з якими справлятися не виходило,
тож довелося правоохоронну систему змінити на аграрну, зокрема, обійняти посаду
спеціаліста в управлінні сільського господарства. Також в її трудовій біографії
було наше училище.
Слабувала здоров’ям і її донька, котру Господь
забрав до себе у 50 років. Юристом стала онучка. Мала вищу юридичну освіту, престижну роботу в столиці України,
де з`явився шанс працювати у Республіканському суді України (пройшла туди за
конкурсним відбором), де вона працює і
тепер. Полковником Нацгвардії є її
чоловік, який нині мешкає в Києві. Туди, до речі, кликали жити і Ганну
Онуфріївну у атмосферу всіх вигод, тепла й любові. Навіть квартиру собі сім’я
підбирала з огляду на те, щоб, коли бабуся до них приїде, їй було зручно
заходити й виходити надвір, легко дихати – на першому поверсі. Кімната окрема
теж була для неї в повному порядку.
Між тим, Ганна Онуфріївна обрала
свою «осінь», свій поважний вік зустрічати у рідних стінах – ошатному
маленькому будиночку поблизу депо, де завжди тепло і затишно. Взимку там мирно
тріщать у грубці дрівцята, а навесні й влітку скрізь буяють квіти, розкошує
яскрава зелень. Повсякчас до Ганни Онуфріївни в дім заходять люди, аби
провідати, поговорити, навіть консультації юридичні отримати. І це в 100 років!
До речі, Ганна Онуфріївна чудово справляється
з усіма запитаннями і знає стільки, що ще повчитися треба! Інтелігентна,
красива вродою і душею, ця жінка є взірцем незламності й стійкості духу. Навіть
при нещодавніх переломах ніг (спочатку зламала одну, потім – другу) зуміла
вистояти і не впасти духом. Регулярно провідує її і зять, котрий живе
неподалік, кілька разів на тиждень надає допомогу соцпрацівниця, з якою у нашої
героїні повна гармонія, телефонують, приїжджають кияни. Ганна Онуфріївна, як
справжній капітан міліції, до всіх ставиться з увагою, чемно, всім щиро радіє.
До речі, по паспорту день народження у неї
15 числа, але насправді всі роки відмічала його – 19, на Чудо за
старим календарем.
І цьогоріч, у свій 100літній
ювілей, офіційні вітання приймала минулого понеділка, а неофіційні – буде
завтра, у п’яницю. У колі найрідніших, найближчих – своєї прекрасної сім’ї й
надійних друзів. Редакція «Променя» долучається до всього циклу урочистостей і
сьогодні з букетом й тортиком обов’язково до Ганни Онуфріївни навідається.
Точно! Бо ми знаємо, що з ранньої юності й дотепер наша шанована довгожителька
з районкою нерозлучна, тобто з нами. Дякуємо! З роси й води!
Комментариев нет:
Отправить комментарий