Першого жовтня у громаді вшановували українських захисників. Буяла квітами в цей день Алея Героїв, лилися сльози у всіх присутніх, звучало щемне: «Пам`ятаємо».
Незадовго до початку урочистостей побачила там сестру загиблого на Донеччині
нашого земляка Анатолія Акуленка Валентину. Жінка тримала в руках букет
синьожовтих хризантем і весь час
пошепки дякувала брату за подвиг,
за віддане заради перемоги життя. Вимовила: «Його нема біля нас, але в серцях сім`ї Анатолій
– живий, потрібний, турботливий. Його кроки скрізь: у хаті, у дворі,
у житті. Дочекаюсь кінця війни, миру і
поїду у Волноваський район, на місце загибелі брата, аби вклонитися, шану
віддати, відвезти грудочку землі, на
якій зростав, мужнів, звідки йшов воювати». Казала тихо, а здавалося, що
разом з цими жагучими словами
кричало саме небо, сльозилося
сонце, плакав ранок, обрамлений осінньою позолотою, із душі летіло в повітря, на площу, в кожен дім і
серце: «Слава Героям! Слава Україні»!
Комментариев нет:
Отправить комментарий