вторник, 7 октября 2025 г.

Між добрими людьми

 

Іноді, коли не спиться, я згадую своє життя. Згадую гарні, радісні, світлі моменти. А іноді і миті зі зрадою, болем і розпачем.

І все частіше усвідомлюється: якби життя склалося, коли б не зустрілися на твоєму шляху добрі люди.

Тож хочу розповісти не про своє, про людей, яких я зустріла на життєвому шляху. Я сама кримчанка. Тож коли переїхали в Чепелів, всі питали: чому? Всі б дуже хотіли поїхати в Крим, а ви сюди.

Та тому, що Крим не весь курортний, тільки на півдні море, а ми жили на півночі, тож до моря їздили хіба що 2-3 рази за сезон. І то не завжди. А ще здоров’я підвело. Коли ми переїхали, то всі люди в Чепельові прийняли нас добре. А наша сусідка М’ятенко Олександра кожен день ходила до нас і вчила мене, як топити піч, як і коли, що ставити в неї. Я їй була дуже вдячна. На жаль, вона вже пішла в засвіти. Але про неї я завжди згадую з теплотою в душі. Пізніше я познайомилася з двома чудовими жіночками і їх сім’ями. Вони старші за мене, але мудрість завжди приходить з роками. Тож вони були вже мудрі жіночки, які завжди могли допомогти, коли було важкувато. Чим могли: порадою, добрим словом, могли іноді й виручити до получки й грошима. У нас в Чепельові родичів ніяких не було, тому, як то кажуть, жили серед чужих людей. Але вони нам стали добрими родичами. Ці люди дуже щирі, добрі, відчувають чужий біль, не лукаві, товариські.

Це, мабуть, від того, що в них самих життя медом не помазане. Багато випало на їх долю. Загибель чоловіка і дітей в автокатастрофі в однієї, а в другої, наче на роду написано доглядати старих своїх родичів. Спочатку доглядала разом з сестрою милосердя тітку лежачу, потім маму, якій було майже 100 років, а тепер доглядає свого любого чоловіка, який дуже хворіє.

На їх долю випало багато випробувань, але вони не зачерствіли душею. Зараз їм вже по 80 років, однак ми завжди спілкуємося, обговорюємо останні новини і в селі, і військові, і в світі. Щиро вітаємо одне одного зі святами і днями народжень. Тож я хочу, щоб у Федченко Ольги Миколаївни та Чепурко Марії Володимірівни до ста років було міцне, як грецький горіх, здоров’я, щоб діти і онуки любили і берегли їх, щоб завжди пишалися ними.

А ми всі чекатимемо (однині разом з ними) поки закінчиться війна. І будемо спілкуватися надалі, тільки розмовлятимемо не про війну. А про те, як і де по-новому відбудували міста, якими заможними стали наші села, щасливі люди живуть в Україні. Тому що ми віримо в нашу Перемогу.

Про цю віру мої римовані рядки.

Вірю я: настане час

Буде така днина

Вийде сонце із-за хмар,

Ворог клятий згине.

Защебече соловей,

Зацвіте калина,

Буде вільна і щаслива

Моя Україна!

Галина Наумочкіна,  с.Чепелів                    

 

Комментариев нет:

Отправить комментарий