На превеликий жаль, сліди публікацій, що вийшли у дев`ятнадцятому номері «Променя», виявилися дуже болючими. Йшлося, про 90-річного ювіляра зі Сновська Федора Артемовича Кривенка, його трудову і життєву біографії, позицію щодо здорового способу життя і довголіття. У матеріалі, створеному на основі індивідуальної (очі в очі) зустрічі з Федором Артемовичем були зачеплені і такі гіркі для нього, для всіх нас спогади про ІІ світову війну, нинішню російсько-українську бійню, яка напряму зачепила його серце, серце всіх членів сім`ї.
У зшитку дбайливо складеному в пакет, з трепетом в руках і слізьми на очах тримав фото любих сина Володі й онука Артема, назвавши їх загиблими. Зв`язок з ними перервався ще в 2022 році, після пекельного бою під Маріуполем, де рашисти тоді, йшовши у наступ, зрівнювали все з землею, знищували все живе.
Розповідав і про ще одного синочка Олександра, його синів, своїх внуків Сашу й Максима, які, хоч і далеко від батька й дідуся, але не забувають його провідувати, підтримувати.
До речі, після статті про нього з теплом завітали у газету, сфотографувалися у дворі редакції (на знімку) поговорили, поділилися думками, спогадами і ще раз довели, що їхній Федір Артемович для них – найкращий!
Обговорили й тему гострого дзвінка в редакцію невістки Галини Іванівни, який по-людяному всім зрозумілий! Я, як автор цієї статті, приношу їй свої щирі вибачення (до них приєдналися і Кривенки), бажаю сили й витримки, Господньої милості у здійсненні мрії. Наразі у пані Галини вона одна: аби чоловік Володимир й син Артем виявилися живими, полоненими і обов`язково повернулися у свій дім, на рідну землю. Для цього Галина Іванівна продовжує оббивати різні пороги найвищих інстанцій, де йде мова про пошук безвісти зниклих осіб, для цього, власне, живе… З Богом їй, з Богом усім нам!
А чудеса бувають. І вже є в Україні приклади, коли на Франківщині у 2025 р. родина поховала військового, але він виявився живим, коли у 2026 році на Львівщині офіційно, як загиблого, поховали захисника, але згодом, він повернувся з полону живим.
Такі випадки є важким психологічним випробуванням для родин, але вони дарують надію іншим, чиї близькі зникли безвісти.
Нещодавно у «Промені» був нарис про двох мам – Тетяну Журавльову й Людмилу Коваленко, котрі втратили й поховали синів-героїв. Слухаючи їх, розривалася душа й назавжди усвідомлювалося: ніяка мама ніколи не змириться з втратою своєї кровинки, бо вона для неї завжди жива.
Слава – Україні! Героям – слава!
Олена КОМПАНЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий