Така, здається, недовга історія міста Сновськ, а уже обсіли її легенди і помилкові тлумачення подій, які фіксуються як у друкованих виданнях, так і в Інтернеті. А потому починають сприйматися сучасниками як достовірні, дезінформують їх.
Часто приписують нашому Сновську історію селища Седнів, яка сягає в глибину віків, і поселення згадується як давньоруське місто-фортеця Сновськ.
Навіть штучний інтелект запевняє мене, що на станції Сновськ був спочатку одноповерховий, а потім двоповерховий дерев`яний вокзал. Але це не так.
Ну, а легенду про смоленського селянина Коржа, який після звільнення з кріпацтва у 1861 році приплив з родиною річкою на плоту на мальовничий берег Снові і заснував тут х. Коржівка, міцно вклали в голови не одному поколінню наших земляків наприкінці 60-х років минулого століття. Саме тоді, коли Петро Шелест, на той час очільник країни, почав підіймати питання про самодостатність економіки України. Ось і попливли такі ідеологічні «плоти» з московії, щоб зайве нагадати, хто є господар. Ніхто і не замислився, якою річкою цей селянин плив, за які кошти придбав тут землю. Адже після реформи з відміни кріпацтва, треба було заплатити пану за виділений шмат землі або відпрацювати 7 років на нього. Та й коржів у росії не було, були «лепьошки».
Щоб з`ясувати час виникнення хутора Коржівка, біля якого, за легендою, прокладена залізниця, звернемося до військово-топографічних карт Російської імперії Ф.Ф. Шуберта (1846-1863). На одній означена місцевість має село Носівка – від якого на південь проліг казений ліс Носівської сільської громади. Він тягнеться майже до Малого Щимеля. Зі сходу, біля лісу – будинок лісника, а нижче, уже за лісом у бік Малого Щимеля – хутір Хомича. Хутір Коржівка відсутній.
На другому варіанті цієї карти, більш пізньому (1869), уже нанесена залізниця і «Ст. Сновъ», біля якої кілька топографічних знаків. Виокремлена територія станції: з півночі лінії – депо, навпроти, за лінією, будівля вокзалу і службове приміщення. За межами території станції, за вокзалом, поряд стоять знаки: корчма, поштове відділення, постоялий двір. На захід від них, у бік річки – лісопилка, а осторонь дві будівлі. Хутір Коржівка не позначений.
На сьогодні, спираючись на перекази, можу тільки допустити, що хтось із підприємливих селян козацького роду Коржів (а їхній хутір знаходився біля с. Олександрівка на Корюківщині, чи з якого іншого місця), маючи кошти, з початком будівництва залізниці, купив у Носівської громади мірку землі з лісом і поставив поряд свою лісопилку, за згадками, з двох пилорам. Наймає селян з ближніх сіл і організовує ефективну роботу (отримав прізвисько «біглий каторжник» за жорстокість і вимогливість) та забезпечує будівництво станційних споруд. Дав безкоштовний ліс на будівництво перших чотирьох домів в районі лісопилки її працівникам. Так утворилося поселення, яке швидко розросталося і згодом отримало назву Коржівка. До 1917 року лісопилка Коржа вичерпала свій ресурс і згорнулася. Та, можливо, саме його син Павло Корж, який працював машиністом паровоза, у 1922 році купив приміщення старого вокзалу для будівництва власного будинку у Сновську, де і поселився з сім`єю. На місці старого вокзалу розпочалося будівництво клубу залізничників, який завдяки зйомкам фільму «Важкий пісок» за твором А. Рибакова багато хто вважає старим вокзалом. Але це не так.
Наприкінці хочу ще раз підкреслити: початок розбудови нашого м. Сновськ поклало будівництво Лібаво-Роменської залізниці, яка пролягла землями Носівської громади.
Ніна МОКРОСНОП
Друкуємо унікальний матеріал авторитетної дослідниці нашого краю Ніни Павлівни Мокросноп про історію виникнення Сновська. Він різниться попередніх висновків.
Комментариев нет:
Отправить комментарий