Страхіть у селі Сновське набралися відвідувачі місцевого Будинку культури

Увечері 31 травня на роботі була директорка Валентина Ушата, грала в настільні ігри дітвора, порелаксувати  і помилуватися порядком та щойно завершеним облаштуванням простору відпочинку, здійсненого благодійником «Лампи», прийшли жительки Сновського Ірина Швець й Галина Сміловець.

Та милуватися, насолоджуватися мікрокліматом свіженького ремонту їм довелося недовго. Вибух, спалах, гуркотання, вогонь – все відбулося зненацька. Інтернет, як завжди «глючив», системи оповіщення в їхньому пункті взагалі нема, як, зрештою, і нормального, безпечного укриття.

Словом, вони всі попадали на підлогу, але намагалися вискочити. Дітям це вдалося зробити першими, дорослих чекала низка складностей. Інтуїтивно жінки розуміли: треба бігти на вулицю, бо смерть поруч. На них вже горів одяг, горіло волосся, зі стелі і стін летіли штукатурка, пластик. 

Ірина Іванівна вибиралася останньою. Розповіла, що її рятували проміжки між стільцями і самі стільці, рятували, мабуть, янголи-охоронці і нестримне бажання вижити. 

– Я повзла до виходу зі страшним болем в обпечених руках, якими намагалася затуляти голову. На мені горіло взуття, плавилася куртка, але я повзла по гарячій підлозі і доповзла. До речі, відразу все обвалилося і перетворилося у суцільне місиво. 

Від Будинку культури (де-факто) нині лише спогади, від нього тепер рештки арматури, уламків цегли, дерев`яних і пластикових конструкцій. 

За словами старости Марії Іванівни Мороз, починати відбудовувати заклад культури доведеться з «нуля» і, мабуть, не скоро. Хоча оптимізму ні їй, ні пораненим героїням мого сюжету не позичати. І пані Ірині, і пані Галині, і пані Валентині, страшенно переляканим, пораненим, з термічними опіками рук, обличчя, ніг, спини,  якось вдається не втрачати сил і духу, віри в своє одужання. Захоплювалася ними, незламними, мужніми, красивими навіть у горі, яке їх спіткало, зачепивши фізично і морально.

Можливо, ось такий він дух українського жіноцтва, їхній гарт, відшліфований війною і бідами. Можливо, саме такою рішучою має бути поведінка кожного, хто, не дай, Боже, опиниться в екстрімі.

P.S. Нині підлітки, котрі також зазнали незначних поранень знаходяться в сім`ях. 

Одного з них, який перебував у стаціонарі, батьки також забрали додому і возитимуть 

на перев`язки.

Олена КОМПАНЕЦЬ