Ця розповідь про справжню відданість, сталеву волю та самопожертву. Вона присвячена захиснику, чиє і`мя назавжди вписане в історію, а подвиг став символом незламності. До початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Володимир Муравко, звичайний чоловік жив собі в с. Хотуничі, працював на фермі, а потім в ПСП «Прогрес». Але коли прийшов час захищати нашу рідну землю, він не вагаючись змінив лопату на бронежилет та автомат. Він знав, що захищає не просто територію, а майбутнє самої України.
Того ранку ворог пішов у масштабний наступ. Важка артилерія перетворила лісосмугу на суцільне місиво, а небо затягнуло густим димом. Разом із побратимами Володимир Муравко на позивний «Маркіз» тримав оборону позицій «Буран» на стратегічній висоті. Коли один із осколків поранив його в плече, він не відступив. Перевя`завши рану власноруч, він продовжив бій, підбадьорюючи побратимів і стримуючи переважаючі сили противника.
Коли ж боєприпаси майже закінчилися, а ворожі танки підійшли майже впритул, було прийняте рішення відступати. Але, щоб зберегти життя побратимів, Володимир залишився прикривати відступ. У ті хвилини він не думав про страх. У його серці була лише безмежна любов до своїх рідних, до своєї землі та розуміння того, що за його спиною стоять рідні міста та села. Залишившись сам на позиції, він вів вогонь з останніх сил. Його мужність дозволила виграти дорогоцінні хвилини, які врятували десятки життів його побратимів. Цей бій став останнім у його земному житті, але його подвиг назавжди став безсмертним.
За особисту мужність, героїзм та самовіддане служіння українському народові Указом Президента України від 22 січня 2026 року №70/2026 нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня Муравко В.О. посмертно, але найбільша гордість для його родини та друзів – це світла пам`ять про нього.
Володимир довів, що справжні герої живуть серед нас. Вони роблять надзвичайні речі, коли цього вимагає доля і їхній дух ніколи не вдається зламати.
Героїзм не має віку.
Комментариев нет:
Отправить комментарий