Листопад приходить на нашу рідну Сновщину тихо й задумливо. Опадає останнє золоте листя, вранці землю сковує перший легкий приморозок, а повітря пахне особливою осінньою прохолодою і спокоєм. У ці дні, напередодні зимових холодів, ми часто згадуємо тих, хто відійшов у вічність.
Прагнучи впорядкувати могили рідних перед тим, як земля покриється снігом, ми поспішаємо на кладовища та несемо туди, найчастіше за все, пластикові квіти, аби замінити вже вигорівші на сонці старі букети. Проте, чи задумувалися ви, яку шкоду, здавалося б таким маленьким вчинком, ми приносимо нашому довкіллю? А в підсумку і нашому здоров’ю. Старші люди ще пам’ятають ті часи, коли на кладовища несли живі квіти: садили барвінок, приносили восени хризантеми чи скромні букети з сухоцвітів. Вони в’янули, повертаючись у землю, без жодної шкоди для довкілля.
Сьогодні ж після кожного поминального дня околиці наших цвинтарів перетворюються на завали пластикового непотребу. Дощі б’ють ці штучні пелюстки, сонце випалює фарбу, і вже за кілька місяців те, що було прикрасою, стає брудним сміттям.
Найстрашніше починається тоді, коли це сміття згрібають докупи й підпалюють разом із сухим листям. Нам здається, що ми навколо прибрали, а насправді — пустили в повітря чорний, ядучий дим. Пластик і штучні тканини під час горіння виділяють страшну отруту. Цей дим не зникає в нікуди. Осінній вітер розносить його над нашою Сновщиною, а дощі змивають хімікати в землю. Потім ця отрута потрапляє в криниці, з яких ми п’ємо воду, і в городину, якою ми харчуємося. Намагаючись прикрасити могили померлих, ми, самі того не бажаючи, отруюємо життя живим.
Для старост наших сіл та керівництва нашої громади кожна осінь — це важке випробування. Вивезти тони цього важкого, брудного пластику коштує великих грошей: це паливо для машин, людська праця. А в наш важкий час кожна копійка в бюджеті потрібна для того, щоб підготувати громаду до зими, допомогти тим, хто цього потребує. До того ж, цей дріт і пластмасу не приймає жоден переробний завод — вони приречені століттями лежати в нашій землі, отруюючи Сновщину для майбутніх поколінь.
Нашим рідним, які спочивають на цвинтарях, не потрібні дорогі китайські пластмасові кошики. Їм потрібна наша щира молитва, наша пам’ять і лад на могилі.
Осінь – та пора року, яка чудово підходить для того, аби підійти до теми благоустрою. Замість штучного пластику, прикрасити могили восени можна екологічно. Наприклад, висадити традиційні осінні квіти: хризантеми або чорнобривці. Вони квітнуть до самих заморозків, створюючи живе, природне тепло на могилах. Також гарно виглядатимуть і природні сухоцвіти: композиції з безсмертника, лаванди, деревію чи декоративних злаків, які виглядають витончено, стійкі до перших морозів і не шкодять природі.
Восени ідеальний час, щоб висадити багаторічники, які зазеленіють уже наступної весни (барвінок, хости, іриси) або карликові хвойні кущі (ялівець), що залишатимуться зеленими навіть під снігом.
Нехай пам’ять про наших рідних буде чистою, як їхні душі. Давайте берегти здоров’я своїх дітей, поважати працю тих, хто прибирає наші цвинтарі, і залишати після себе квітучу, а не закидану пластиком Сновщину.
Тетяна КОВТУН
Матеріал підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду.
Комментариев нет:
Отправить комментарий