Шлях до себе

Щасливою можна назвати ту людину, яка щоранку поспішає на роботу, займається улюбленою справою. Звичайно, у кожного свої уподобання, і те, що комусь здається нудним, іншого захоплює. А те, що одному здається надто клопітним, другому якраз до душі. На жаль, є серед нас і такі, хто мусить багато років присвячували себе не цікавій і не улюбленій роботі. Таким людям можна лише поспівчувати.


Його спів завжди приносив людям неабияку радість. Хоча вперше на «велику» сцену вийшов першокурсником Київського радіомеханічного технікуму, щоб виконати патріотичну пісню. Дуже хвилювався. А вже згодом з гітарою в руках (матуся подарувала омріяний інструмент) почувався значно впевненіше. З другом увійшли до складу вокально-інструментального ансамблю. І за першим місцем своєї роботи – на радіоприладному заводі в Чернігові – також був учасником ВІА. І під час служби в армії не полишав улюбленої справи, керував ансамблем, який успішно брав участь у конкурсах.
Приїжджаючи з Чернігова на вихідні до Щорса, поспішав одразу не додому, а в «кошару» (так раніше називали літній танцювальний майданчик у міському сквері). Там на нього чекали друзі-музиканти, аби розпочати репетицію. Адже у вихідні під супровід їх ВІА щовечора танцювала міська молодь. Віктор Свириденко сумно зітхає, згадуючи друзів молодості, більшість із яких уже відійшла у кращий із світів…
Повернувшись до рідного Щорса, влаштувався на роботу на ЩЕМЗ, а за сумісництвом був керівником вокально-інструментального ансамблю у ПТУ №7. Саме цей ВІА на популярному конкурсі «Сонячні кларнети» в Чернігові зайняв призове місце. Доля звела з гарним музикантом і чудовою людиною Павлом Єсіним. Крім нього до складу творчого колективу входили Сергій Жуков, Олександр Батюк, Ігор Селіверстов, Сергій Тимошенко.
Вокально-інструментальний ансамбль у сімдесяті-вісімдесяті роки був надзвичайно популярним. Вони були частими й бажаними музиками в селі, їх запрошували на весілля. На одному з них у Нових Млинах зустрів свою майбутню дружину Валентину. Тепер не один десяток років вони разом, виростили доньок, радіють онукам.
А потім був період, коли улюблена справа забулася, Віктор думав, що на музичній кар’єрі він поставив хрест.
Але кілька років тому, - пригадує Віктор Свириденко, - Люба Данилова започаткувала добру справу, запровадивши проект «Старі пісні про головне». На сцену знову вийшли ті, хто у 70-80-ті роки мав успіх у щорської публіки.
Повні глядацькі зали збирали самодіяльні артисти. Глядачі знову раді були їх бачити, слухати пісні своєї молодості. Втім, і сучасна молодь відкривала для себе аматорів естради. До речі, частина їх – колишні працівники ЩЕМЗу. Згодом закриття заводу змусило кожного шукати собі інше застосування. Адже життя триває, діти ростуть, ростуть їх потреби. Віктор Свириденко із дружиною мають свій маленький бізнес. А віднедавна він пробує себе у новій справі – усе частіше його запрошують вести ювілеї, інші торжества. Його природній шарм, чарівність, доброзичливість та інтелігентність завойовують усе більше прихильників. А ще упродовж усього вечора звучить «жива» музика – тамада сам виконує пісні. В його репертуарі сучасні й популярні твори минулих років. І ніякої «фанери» чи пісень у запису.
– Від того, що цілий вечір співаю, - ділиться Віктор, - я сам отримую неабияке задоволення.
Одного разу спробувавши себе в новій іпостасі, Віктор Свириденко відчув – це його амплуа. Поступово вчився писати сценарії (для кожного ювіляра – свій, окремий). Такт, життєвий досвід, інтелігентність допомагають створити справді святкову (і що також важливо – щиру), атмосферу, де винуватець торжества просто купається у любові присутніх. Тим часом сам тамада ніби залишається в тіні.
«Технар» за освітою і спеціальністю, Віктор Свириденко має творчу натуру, своє свідоме життя присвятив художній самодіяльності. А зараз цілком віддається творчості. Шанувальники його талантів вдячні за подаровані миттєвості радості. Шлях до себе у Віктора був довгим. Але людина, яка займається улюбленою справою, стає по-справжньому щасливою.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото з сімейного архіву В.Свириденка