На НЛО не пустив батько

Дуб, над яким висіло НЛО.

… Хтось чекав минулорічного 21 грудня з іронією, хтось – з панічним страхом. Пророкований кінець світу – це вам не жарти. А 54-річна пані Люба і тоді, як і нині, вірила тільки в одне: інопланетяни колись таки прилетять. Невідомо лише, з якими намірами: врятувати землян від катаклізмів чи зробити їх своїми рабами. Жінка стверджує, що впродовж 20 років носить на своєму тілі мітку від прибульців.
Погодилась розказати про те, як її отримала, з однією умовою: не буде назване ні її прізвище, ні адреса. Каже: не хоче нової хвилі кепкувань і «підколів», бо досить натерпілася від них раніше, коли усім розказувала про пригоду.
У сільраді про неї говорять тільки позитивне: трудяща, хороша хазяйка, дружина, мати і бабуся. Працювала на Щорському електромеханічному заводі, поки була робота. Тепер «доробляє до пенсії» у Щорсі.
Свідками того, що трапилось з нею, були її батьки і донька ( на той час – першокласниця). Перші уже покійні, а друга підтвердила: вони з матір’ю дійсно бачили літаючу тарілку.
- Це було восени, десь на початку жовтня, - згадує Люба. – Ми з донькою приїхали до моїх батьків у Радвине. Натомившись на городі, рано полягали спати. Я прокинулася від яскравого густого світла, що проникало під повіки. Воно йшло з вікна, навпроти якого стояло моє ліжко. У хаті все було червоним. Першою думкою було: пожежа.
Я закричала: «Вставайте! Горить!». Поспіхом хапала одяг і перекинула будильник на столі. На ньому було близько о-пів на четверту ранку.
За лічені хвилини ми втрьох, напівроздягнені, вискочили на ганок. Батько виявився не таким проворним. Він ще деякий час залишався в хаті. Тож усе почалося без нього.
Перше, що ми побачили, була велика, метрів десять, а може, й більша, витягнута куля. Вона висіла у небі недалеко від нашого двору - над вільшаником. Якраз над тим місцем, де в ньому розрослася малина. Влітку ми її там збирали.
Від кулі відходили червоно-оранжеві потужні промені. Несподівано я почала відчувати, як німіє тіло. У голову наче хтось напустив туману: бачу все, але не розумію, що відбувається. Таке відчуття, ніби хтось керує тобою всупереч твоїй волі, а ти не здатен протидіяти. Не було ні занепокоєння, ні страху. Тільки якась невідома сила нестримно штовхала мене вперед. Я вийшла за хвіртку і рушила через луг у напрямку до вільшаника. І раптом почула, як кричить батько.
Він не стояв і не дивися на тарілку в небі. Вийшов з хати, коли мене вже «повело» і відразу кинувся вслід. Наздогнав, розвернув на 180 градусів і за руку повів додому. Матюкався до самого двору. А потім загнав усіх нас у хату і позапинав вікна ковдрами. Світло деякий час просочувалось крізь них, а потім його не стало. Усе тривало не більше години. А було таке відчуття, що минуло досить багато часу. Ми були приголомшені - ніхто не міг заснути.
Коли я розказала про те, що трапилось, друзям та колегам, мене просто підняли на сміх. Про літаючі тарілки чули всі, але ніхто не хотів вірити, що НЛО з’явився не деінде, а саме в маленькому хуторі та ще й намагався викрасти мене. Не кепкував наді мною тільки ледачий.
Разом з тим чудеса не припинялись. Через кілька місяців, весною, я під ранок прокинулася вдома від різкого болю в спині. Наче оса вкусила. Я скоріше до дзеркала. Роздивилась посередині спини (так, що рукою дістати не можна) близько біля хребта вузьку коротку (сантиметр чи трохи більше) білу смужечку і крапельку крові на ній. Коли донька витерла кров, смужка стала ледве видною. Вона не боліла, і я заспокоїлась. А вночі смужечка почала немилосердно свербіти. Я роздряпала гребінцем (нічого більше під руки не трапилось) усю шкіру довкола неї.
Хоч і зарікалася нікому не говорити, але не витримала. Реакція була така сама. Тільки тепер говорили, що інопланетяни втиснули мені в спину чіп, щоб постійно контролювати.
За 20 років, що минули, смужечка жодного разу не потемніла від сонця, хоч я кілька разів відпочивала на морі. Її « не бачить» рентген. І свербить вона тільки вночі.
Розказала про це хірургу в одній із київських клінік, де проходила обстеження. Він виявився єдиним, хто сприйняв усе серйозно. Порадив звернутися до спеціаліста, що займається вивченням НЛО. Але я не звернулася, бо на той час мала досить інших болячок.
А останнім часом почали відбуватися дивні речі з одягом. Вірніше, з тією його частиною, що прилягає до смужечки. Спочатку на тканині з’являється ворс, як на махровому рушнику, а потім вона у тому місці рветься.
(На досліджених футболках жінки ворсисті овали неправильної форми розміщуються на 20-сантиметровій відстані від плечового шва, розмір їх приблизно однаковий – 10 см у довжину і 5 – у ширину – авт.).
- А самі прибульці більше не турбували?- запитую пані Любу.
- Тарілок не бачила. А кілька разів траплялося таке: набираю ввечері воду і бачу на дні колодязя світло двох ліхтарів. Яскраво-червоне, аж горить. Хочу тікати, а мене щось ніби тримає. Поки витягну відро, уже нічого нема.
- У собі ніяких змін не помітили?
- Після випадку в Радвиному ні до чого твердого не можна було торкатися неприкритою рукою. Опираюсь на стіл, і мене починає бити струмом. Несильно, але досить відчутно.
А малинник у вільшанику, над яким висіла літаюча тарілка, пропав. На його місці утворився великий мурашник…
P.S. У Низківській сільській раді про двадцятирічної давності НЛО над Радвиним нічого сказати не могли. Не пам’ятають подібного і на хуторі. Правда, там залишилося всього два десятки людей.
Марія Ісаченко