Бурхливі події революції 1917 року і громадянської війни теж залишили в історії жіночі імена нашого краю. Три доньки ліберального поміщика Миколи Ждановича, який мав садибу у Хрінівці, стали революціонерками. Нелегальні гуртки,
розповсюдження листівок, курси сестер милосердя і фронти першої світової, поширення антивоєнних листівок. Так починали Олена і Ліза свій шлях у революцію, в яку після смерті батька у 1916 р. поринули з головою. Після закінчення гімназії до них приєднується молодша сестра Віра. Згодом Олена одержала направлення працювати у редакцію газети «Правда», а Віра – в комінтерн. Пізніше Олена вивчилась на архітектора і працювала на будівництві, виїжджала з чоловіком за кордон, де зустрічалась з робітниками Італії і Франції. За гарний голос італійці називали її «солов’єм Радянської Росії», Віра представляла молоду державу у країнах Європи. Жителька Ст.Борович Наталія Федорівна Бочкова (дівоче прізвище Моцар) у 1918 р. була медсестрою бронепоїзда «Комуніст», який під час взяття м.Царицин оточили білогвардійці. Шквальний вогонь не дозволяв бійцям піднятися з землі, були вбиті командир і комісар. Медсестра підняла червоногвардійців в атаку. Місто було взяте, але в бою їй відірвало праву руку. У 1922 р. Наталія Федорівна за виняткову мужність та хоробрість була нагороджена орденом Червоного прапора №2, який отримала разом з Блюхером. У 70-ті роки минулого століття була нагороджена орденом Леніна. Хто бачив відомий фільм О. Довженка «Щорс», запам’ятав сцену весілля командира батареї з українською дівчиною. А чи всі знають, що дівчина з фільму – це уродженка Ст. Борович Ганна Петрівна Цог – покоївка в сім’ї поміщиків Милорадовичів, які мали цілу вулицю будинків в одному з міст Донбасу, де вона і служила. Повертаючись з пральні, дівчина несла кошик з білизною. Молодий хлопець, перестрибнувши через паркан, кинувся її цілувати, засунувши листівки в білизну. Через мить два жандарми почали допитуватися, куди побіг утікач. Парубок кивнув рукою, подовжуючи цілувати дівчину. Жандарми побігли в тому напрямку, куди показав юнак. Так зустрілися герої фільму Ганна і Давид. Ця зустріч мала продовження. З часом Ганна повернулася в своє село, а Давид Іванович Антошин став командиром батареї середнього калібру Таращанського полку. 31 грудня 1918 р. частини Таращанського полку звільнили від німців і гайдамаків Ст.Боровичі. У селі розташувалась батарея гармат Д.Антошина, який знайшов свою кохану, прохав дозволу у батьків дівчини на весілля та отримав відмову. Ганна самовільно пішла з ним медсестрою при батареї. Свідченням мужності і нескореності жінок став так званий жіночий бунт, який відбувся у с.Рогізки та Кучинівка у 1932 р. На збори, зібрані керівництвом села для вручення контракційних книжок про нову хлібоздачу, з’явилось близько 250 жінок. Чоловіки, розуміючи, що йдеться про очевидну непокору владі, прийти на збори не наважились. Жінки відмовлялись брати книжки. Тоді їх попередили, що без виконання плану хлібозаготівлі сільрада не видасть дозволу на помел зерна. Жінки вирішили негайно піти до млина і змолотити хоч трохи зерна. Не зважаючи на заборону, вони захопили млина. Наступного дня із Сновська прибули чотири міліціонери з метою провести арешт найактивніших учасниць виступу. Серед ночі пішли по хатах, у двох перших операція пройшла тихо, а в третій хаті жінка через вікно закричала. Стали підходити стривожені сусідки, прихопивши з собою вила, сокиру чи якийсь кілок. Міліція відступила до сільради, заарештованих негайно вивезли з села. Розлючений натовп зірвав з сільради запори, розвалив піч. Потім розгромили будинок голови сільради і перейшли до будинків активістів. У цей час дійшла чутка, що в сусідній Кучинівці теж бунт. І жінки всім могутнім гуртом вирішили йти на Кучинівку, сподіваючись відбити там заарештованих. Натовп жінок понад 200 душ в оточенні дітей різного віку рушив у похід. Далі діяли разом кучинівські і рогізківські жінки. Доки не поширилась звістка, що з району на придушення бунту виступає міліція. Пора було повертатись до Рогізок. Потім були арешти, суди, покарання. На щастя, всі арештовані – 28 жінок і 19 чоловіків повернулися додому живими.
розповсюдження листівок, курси сестер милосердя і фронти першої світової, поширення антивоєнних листівок. Так починали Олена і Ліза свій шлях у революцію, в яку після смерті батька у 1916 р. поринули з головою. Після закінчення гімназії до них приєднується молодша сестра Віра. Згодом Олена одержала направлення працювати у редакцію газети «Правда», а Віра – в комінтерн. Пізніше Олена вивчилась на архітектора і працювала на будівництві, виїжджала з чоловіком за кордон, де зустрічалась з робітниками Італії і Франції. За гарний голос італійці називали її «солов’єм Радянської Росії», Віра представляла молоду державу у країнах Європи. Жителька Ст.Борович Наталія Федорівна Бочкова (дівоче прізвище Моцар) у 1918 р. була медсестрою бронепоїзда «Комуніст», який під час взяття м.Царицин оточили білогвардійці. Шквальний вогонь не дозволяв бійцям піднятися з землі, були вбиті командир і комісар. Медсестра підняла червоногвардійців в атаку. Місто було взяте, але в бою їй відірвало праву руку. У 1922 р. Наталія Федорівна за виняткову мужність та хоробрість була нагороджена орденом Червоного прапора №2, який отримала разом з Блюхером. У 70-ті роки минулого століття була нагороджена орденом Леніна. Хто бачив відомий фільм О. Довженка «Щорс», запам’ятав сцену весілля командира батареї з українською дівчиною. А чи всі знають, що дівчина з фільму – це уродженка Ст. Борович Ганна Петрівна Цог – покоївка в сім’ї поміщиків Милорадовичів, які мали цілу вулицю будинків в одному з міст Донбасу, де вона і служила. Повертаючись з пральні, дівчина несла кошик з білизною. Молодий хлопець, перестрибнувши через паркан, кинувся її цілувати, засунувши листівки в білизну. Через мить два жандарми почали допитуватися, куди побіг утікач. Парубок кивнув рукою, подовжуючи цілувати дівчину. Жандарми побігли в тому напрямку, куди показав юнак. Так зустрілися герої фільму Ганна і Давид. Ця зустріч мала продовження. З часом Ганна повернулася в своє село, а Давид Іванович Антошин став командиром батареї середнього калібру Таращанського полку. 31 грудня 1918 р. частини Таращанського полку звільнили від німців і гайдамаків Ст.Боровичі. У селі розташувалась батарея гармат Д.Антошина, який знайшов свою кохану, прохав дозволу у батьків дівчини на весілля та отримав відмову. Ганна самовільно пішла з ним медсестрою при батареї. Свідченням мужності і нескореності жінок став так званий жіночий бунт, який відбувся у с.Рогізки та Кучинівка у 1932 р. На збори, зібрані керівництвом села для вручення контракційних книжок про нову хлібоздачу, з’явилось близько 250 жінок. Чоловіки, розуміючи, що йдеться про очевидну непокору владі, прийти на збори не наважились. Жінки відмовлялись брати книжки. Тоді їх попередили, що без виконання плану хлібозаготівлі сільрада не видасть дозволу на помел зерна. Жінки вирішили негайно піти до млина і змолотити хоч трохи зерна. Не зважаючи на заборону, вони захопили млина. Наступного дня із Сновська прибули чотири міліціонери з метою провести арешт найактивніших учасниць виступу. Серед ночі пішли по хатах, у двох перших операція пройшла тихо, а в третій хаті жінка через вікно закричала. Стали підходити стривожені сусідки, прихопивши з собою вила, сокиру чи якийсь кілок. Міліція відступила до сільради, заарештованих негайно вивезли з села. Розлючений натовп зірвав з сільради запори, розвалив піч. Потім розгромили будинок голови сільради і перейшли до будинків активістів. У цей час дійшла чутка, що в сусідній Кучинівці теж бунт. І жінки всім могутнім гуртом вирішили йти на Кучинівку, сподіваючись відбити там заарештованих. Натовп жінок понад 200 душ в оточенні дітей різного віку рушив у похід. Далі діяли разом кучинівські і рогізківські жінки. Доки не поширилась звістка, що з району на придушення бунту виступає міліція. Пора було повертатись до Рогізок. Потім були арешти, суди, покарання. На щастя, всі арештовані – 28 жінок і 19 чоловіків повернулися додому живими.
Комментариев нет:
Отправить комментарий