(Історія довгожителя зі Сновська)
Леоніду Дєткову 28 червня виповнюється 90 років. Вік цей досить солідний та поважний, та, незважаючи на нього, Леонід Володимирович не сидить на місці, активно займається фізичними навантаженнями, веде здоровий спосіб життя та радіє кожному прожитому дню.
Зайшовши до нього у двір, одразу розумієш – тут живе справжній господар, котрий повсякчас звик працювати та отримувати від цього задоволення.
Охайний та доглянутий сад, сила-силенна квітів, затишна альтанка для зустрічей зі своїми найріднішими… А ще увагу привернули два прапори – один наш, український, інший – із Німеччини. Це донька привезла із Баварії, де проживає вже багато років. Хотів дідусь повісити ще один – російський, бо там мешкають його онуки та діти. Але поки що не наважується. Хоча розмірковує правильно: «До чого у виниклому напруженні прості люди, сім’я, коріння яких переплелилися».
Народився Леонід Дєтков у Гомельській області. Батьки виховували сімох дітей.
– Наша родина, - згадує чоловік, - була дуже дружною та щасливою. Батька часто відправляли у відрядження по всьому Радянському Союзу, не покладаючи рук, працювала і мати. Завжди жили в любові і злагоді, старалися достойно виховати та поставити на ноги всіх своїх дітей.
Ще в юності Леонід Володимирович вперше побачив процес електрозварювання і з тих пір ця справа не виходила з його голови. Він зрозумів, що це те, чим хоче займатися по життю. Отримавши відповідну освіту, чоловік пішов трудитися. Йшла війна. І його на тимчасову роботу по ремонту вагонів відправляють у Щорс. Там він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Іванівною.
- Зустрічалися ми довго, - усміхаючись, згадує дідусь. – Я весь рік називав її тільки на Ви, бо дуже сильно поважав та цінував. Розписалися, коли війна вже закінчувалася, в 1944 році. Це була знаменна дата, бо одружувалися ми в один день із королевою Великобританії Єлизаветою ІІ. А далі розпочалося наше спільне, щасливе життя. Пережили разом багатенько подій - і щасливих, і не дуже. Півтора роки довелося бути на Сахаліні, де я працював зварювальником у порту, а Ольга у перукарні.
Далі три з половиною роки довелося прожити порізну. Мав відслужити у армії. Весь цей час постійно листувалися, бо важко було одне без одного.
Згодом подружжя переїздить на батьківщину дружини – у Щорс. Там чоловік одразу влаштовується зварювальником у депо. На роботу прийняли одразу, навіть не думавши, бо численні нагороди та подяки Леоніда Дєткова говорили самі за себе. Далі він стає членом місцевого комітету, начальником з техніки безпеки депо. Був спершу місцевим, а потім і обласним депутатом. Саме роботі в депо він присвятив сорок чотири роки свого життя. За сумлінну працю отримував численні нагороди найвідоміших начальників депо України.
- В період, коли ми з дружиною приїхали в місто, - розповідає Леонід Володимирович, - воно було на підйомі, на піку свого розвитку. – Багато людей починали будівництва, з’являлися нові робочі місця. У Щорсі почали вести газ, і я особисто проводив його чи не по усіх квартирах. Пора було думати і про власне житло, тому, не гаючи часу, ми розпочали його будівництво з нуля. Своїми руками збудував будинок, посадив сад біля нього, невеличкий город, квіти.
Все життя чоловік захоплювався фотографією. Обожнював і фотографувати, і проявляти знімки. Це стало своєрідним хобі, тим, що приносило естетичне задоволення.
Згодом у подружжя з’являються троє дітей – дві доньки Людмила і Наталія та син Володимир. Діти повиростали та вилетіли з батьківського гніздечка. Володимир та Людмила залишилися жити у місті, а от Наталія вже багато років живе та працює в Німеччині. Має чоловік і чотирьох онуків та внучку, чотирьох правнуків та правнучку.
З дружиною Леонід Володимирович прожив щасливих 62 роки. А вісім років тому її не стало…
Хоч зараз йому і 90 років, на свій вік він зовсім не виглядає. Сам рубає дрова, займається садом та городом, вирощує полуницю.
Секрет свого довголіття вбачає у відсутності шкідливих звичок, дотриманні режиму дня та правильному харчуванні. Щодня у раціоні обов’язково мають бути свіжі овочі та фрукти, домашній сир, бобові, зелений чай тощо. А ще Леонід Дєтков впевнений, що своєрідним секретом є праця, або ж захоплення чимось. «Якщо я працюю, то у мене немає жодних хвороб. Немає часу хворіти, коли з головою поринаєш у якусь справу», - ділиться чоловік.
Своє дев’яностоліття Леонід Володимирович проведе у компанії всіх своїх дітей, онуків та правнуків. Незважаючи на те, що більшість з них живе за кордоном, цей день став своєрідним символом об’єднання родини, день, коли всі приїздять, аби зібратися разом, згадати минуле, обговорити плани на майбутнє.
Міцного здоров’я Вам, шановний Леоніде Володимировичу, незгасаючої життєвої енергії та оптимізму. А у Вашому домі хай завжди буде мир, достаток та затишок. Це такі, як Ви, і збудували нашу українську державу, заклавши міцне підгрунтя для розвитку і добрих змін.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Леоніду Дєткову 28 червня виповнюється 90 років. Вік цей досить солідний та поважний, та, незважаючи на нього, Леонід Володимирович не сидить на місці, активно займається фізичними навантаженнями, веде здоровий спосіб життя та радіє кожному прожитому дню.
Зайшовши до нього у двір, одразу розумієш – тут живе справжній господар, котрий повсякчас звик працювати та отримувати від цього задоволення.
Охайний та доглянутий сад, сила-силенна квітів, затишна альтанка для зустрічей зі своїми найріднішими… А ще увагу привернули два прапори – один наш, український, інший – із Німеччини. Це донька привезла із Баварії, де проживає вже багато років. Хотів дідусь повісити ще один – російський, бо там мешкають його онуки та діти. Але поки що не наважується. Хоча розмірковує правильно: «До чого у виниклому напруженні прості люди, сім’я, коріння яких переплелилися».
Народився Леонід Дєтков у Гомельській області. Батьки виховували сімох дітей.
– Наша родина, - згадує чоловік, - була дуже дружною та щасливою. Батька часто відправляли у відрядження по всьому Радянському Союзу, не покладаючи рук, працювала і мати. Завжди жили в любові і злагоді, старалися достойно виховати та поставити на ноги всіх своїх дітей.
Ще в юності Леонід Володимирович вперше побачив процес електрозварювання і з тих пір ця справа не виходила з його голови. Він зрозумів, що це те, чим хоче займатися по життю. Отримавши відповідну освіту, чоловік пішов трудитися. Йшла війна. І його на тимчасову роботу по ремонту вагонів відправляють у Щорс. Там він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Іванівною.
- Зустрічалися ми довго, - усміхаючись, згадує дідусь. – Я весь рік називав її тільки на Ви, бо дуже сильно поважав та цінував. Розписалися, коли війна вже закінчувалася, в 1944 році. Це була знаменна дата, бо одружувалися ми в один день із королевою Великобританії Єлизаветою ІІ. А далі розпочалося наше спільне, щасливе життя. Пережили разом багатенько подій - і щасливих, і не дуже. Півтора роки довелося бути на Сахаліні, де я працював зварювальником у порту, а Ольга у перукарні.
Далі три з половиною роки довелося прожити порізну. Мав відслужити у армії. Весь цей час постійно листувалися, бо важко було одне без одного.
Згодом подружжя переїздить на батьківщину дружини – у Щорс. Там чоловік одразу влаштовується зварювальником у депо. На роботу прийняли одразу, навіть не думавши, бо численні нагороди та подяки Леоніда Дєткова говорили самі за себе. Далі він стає членом місцевого комітету, начальником з техніки безпеки депо. Був спершу місцевим, а потім і обласним депутатом. Саме роботі в депо він присвятив сорок чотири роки свого життя. За сумлінну працю отримував численні нагороди найвідоміших начальників депо України.
- В період, коли ми з дружиною приїхали в місто, - розповідає Леонід Володимирович, - воно було на підйомі, на піку свого розвитку. – Багато людей починали будівництва, з’являлися нові робочі місця. У Щорсі почали вести газ, і я особисто проводив його чи не по усіх квартирах. Пора було думати і про власне житло, тому, не гаючи часу, ми розпочали його будівництво з нуля. Своїми руками збудував будинок, посадив сад біля нього, невеличкий город, квіти.
Все життя чоловік захоплювався фотографією. Обожнював і фотографувати, і проявляти знімки. Це стало своєрідним хобі, тим, що приносило естетичне задоволення.
Згодом у подружжя з’являються троє дітей – дві доньки Людмила і Наталія та син Володимир. Діти повиростали та вилетіли з батьківського гніздечка. Володимир та Людмила залишилися жити у місті, а от Наталія вже багато років живе та працює в Німеччині. Має чоловік і чотирьох онуків та внучку, чотирьох правнуків та правнучку.
З дружиною Леонід Володимирович прожив щасливих 62 роки. А вісім років тому її не стало…
Хоч зараз йому і 90 років, на свій вік він зовсім не виглядає. Сам рубає дрова, займається садом та городом, вирощує полуницю.
Секрет свого довголіття вбачає у відсутності шкідливих звичок, дотриманні режиму дня та правильному харчуванні. Щодня у раціоні обов’язково мають бути свіжі овочі та фрукти, домашній сир, бобові, зелений чай тощо. А ще Леонід Дєтков впевнений, що своєрідним секретом є праця, або ж захоплення чимось. «Якщо я працюю, то у мене немає жодних хвороб. Немає часу хворіти, коли з головою поринаєш у якусь справу», - ділиться чоловік.
Своє дев’яностоліття Леонід Володимирович проведе у компанії всіх своїх дітей, онуків та правнуків. Незважаючи на те, що більшість з них живе за кордоном, цей день став своєрідним символом об’єднання родини, день, коли всі приїздять, аби зібратися разом, згадати минуле, обговорити плани на майбутнє.
Міцного здоров’я Вам, шановний Леоніде Володимировичу, незгасаючої життєвої енергії та оптимізму. А у Вашому домі хай завжди буде мир, достаток та затишок. Це такі, як Ви, і збудували нашу українську державу, заклавши міцне підгрунтя для розвитку і добрих змін.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий