Про людину-легенду, яка близько півсотні років протрудилася у рідній районці – Леоніда Михайловича Шлому писати легко і водночас дуже відповідально… З його іменем пов’язана не одна сторінка біографії «Променя», не одна зміна його назви, не одна плеяда творчих особистостей, які в різні часи творили і дотепер продовжують гартувати його непросту історію, більш як сторічний відрізок часу.
Леонід Михайлович Шлома прийшов у районку ще тоді, коли в країні панувала однопартійна система, коли треба було виконувати купу різних вказівок номенклатури, працювати з фотоапаратом в руках на колгоспних фермах і тракторних бригадах, готувати репортажі із місцевих заводів і фабрик, будівельних майданчиків, створювати сюжети про передовиків сільського господарства й промисловості, тих, чиї руки прославляли рідну землю високими врожаями хліба, ріками молока й тоннами м’яса... Траплялися й важкі моменти в діяльності, коли треба було показувати порушників трудової дисципліни і крадіїв державного майна, приклади безгосподарності й антисанітарії, інші негативні тенденції буття. Словом, всього випадало на долю. Досить веселого й сумного, різножанрового, наповненого реальним змістом й насиченими подіями. Леоніда Шлому чекали завжди і скрізь. Чекали усюди. Його пізнавали на вулицях і базарі, навіть більше – асоціювали із самою газетою… Казали: «Це той Шлома, що в «Промені Жовтня»!!!». Гордо вимовляли, з повагою!!! Та як його, душу колективу, його візитівку можна було не поважати! Завжди чемний, з почуттям гумору, у свіженькій сорочці і модному піджаку він виглядав молодим і енергійним, відданим улюбленій роботі. У тому, що любив її по-справжньому, взагалі ніхто ніколи не сумнівався! Бо приходив завжди першим і йшов додому останнім, бо ніколи не скаржився на втому чи неспроможність виконати найскладніше завдання. Все в його руках горіло і кипіло, все відповідало найвищій оцінці якості!
Останнім часом він, наш фотокор, займався ксерокопією, ламінуванням, а коли в 74 вирішив піти на заслужений відпочинок, ці види послуг ми взагалі припинили. Надто все непросто наразі в економічному плані, як неоднозначно в самій країні з розпочатими реформами і політичними змінами, запровадженими медійними новаціями. І у нашого Леоніда Михайловича потроху стишилась хода, стали важчими кроки й помітно побілішали скроні. Та душа, його нестаріюча душа, й досі бринить літнім переливом барв, сяйвом мерехтливих зір і великою любов’ю до людей, рідної Сновщини, яку вважає своєю другою домівкою, наснагою й оберегом. Ось і нам захотілося зігріти Вас, дорогий колего, теплим словом, лагідною згадкою і попросити ще довго топтати ряст знайомими стежками.
Леонід Михайлович Шлома прийшов у районку ще тоді, коли в країні панувала однопартійна система, коли треба було виконувати купу різних вказівок номенклатури, працювати з фотоапаратом в руках на колгоспних фермах і тракторних бригадах, готувати репортажі із місцевих заводів і фабрик, будівельних майданчиків, створювати сюжети про передовиків сільського господарства й промисловості, тих, чиї руки прославляли рідну землю високими врожаями хліба, ріками молока й тоннами м’яса... Траплялися й важкі моменти в діяльності, коли треба було показувати порушників трудової дисципліни і крадіїв державного майна, приклади безгосподарності й антисанітарії, інші негативні тенденції буття. Словом, всього випадало на долю. Досить веселого й сумного, різножанрового, наповненого реальним змістом й насиченими подіями. Леоніда Шлому чекали завжди і скрізь. Чекали усюди. Його пізнавали на вулицях і базарі, навіть більше – асоціювали із самою газетою… Казали: «Це той Шлома, що в «Промені Жовтня»!!!». Гордо вимовляли, з повагою!!! Та як його, душу колективу, його візитівку можна було не поважати! Завжди чемний, з почуттям гумору, у свіженькій сорочці і модному піджаку він виглядав молодим і енергійним, відданим улюбленій роботі. У тому, що любив її по-справжньому, взагалі ніхто ніколи не сумнівався! Бо приходив завжди першим і йшов додому останнім, бо ніколи не скаржився на втому чи неспроможність виконати найскладніше завдання. Все в його руках горіло і кипіло, все відповідало найвищій оцінці якості!
Останнім часом він, наш фотокор, займався ксерокопією, ламінуванням, а коли в 74 вирішив піти на заслужений відпочинок, ці види послуг ми взагалі припинили. Надто все непросто наразі в економічному плані, як неоднозначно в самій країні з розпочатими реформами і політичними змінами, запровадженими медійними новаціями. І у нашого Леоніда Михайловича потроху стишилась хода, стали важчими кроки й помітно побілішали скроні. Та душа, його нестаріюча душа, й досі бринить літнім переливом барв, сяйвом мерехтливих зір і великою любов’ю до людей, рідної Сновщини, яку вважає своєю другою домівкою, наснагою й оберегом. Ось і нам захотілося зігріти Вас, дорогий колего, теплим словом, лагідною згадкою і попросити ще довго топтати ряст знайомими стежками.
Комментариев нет:
Отправить комментарий