Рогізківчанина Віктора Михайловича Федосієнка у селі добре знають лише з позитивної сторони. І його дружину Тетяну Яківну – також! Удвох народили і виховали 7 дітей.
Одного сина забрав Бог, а шестеро їхніх – прекрасних – синів і дочок продовжують приїжджати і приходити до батьків. І в гості, і щоб допомогти в побуті, роботі на землі… Щебечуть коло дідуся й бабусі маленькі і більш дорослі онуки, яких Віктор Михайлович і Тетяна Яківна не те що обожнюють – жити без них не можуть.
Нелегкою була молодість цього подружжя, а шлях не завжди встелений трояндами. Але до свого спільного 45-річного ювілею пара підходить удвох, міцно тримаючись і за серця, і за саме життя. Многотрудне. Мозолясте. На тракторі і фермі. Удвох вони гідно пропрацювали у колгоспі імені Шевченка, заробили чималий стаж і копійчану пенсію. Навіть у статусі матері-героїні пані Тетяна не може похизуватися спроможністю придбати за свої кревні найнеобхідніше. Однак, ні вона, ні її любий чоловік взагалі на подібні проблеми й труднощі не скаржаться. Величезне хазяйство колись тримали, здоровенні площі зернових обробляли, сінокоси. Наразі також і кінь у них, і корівка, і хрюші, словом, все, що має бути у нормального, за їхнім мірилом, селянина.
Зустріла Віктора Михайловича у дощ, на зупинці. Проводжав онучку на танці до Сновська. А до боків пригорталися ще двоє. Зізналися, що з їхнім дідусем ніщо не лякає – ні вітер, ні злива. Він же закутає у брезентовий плащ, міцно пригорне, і – гойда на конику вперед! До бабусі, де завше тепло, пахне пирогами і свіжим борщиком.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
Одного сина забрав Бог, а шестеро їхніх – прекрасних – синів і дочок продовжують приїжджати і приходити до батьків. І в гості, і щоб допомогти в побуті, роботі на землі… Щебечуть коло дідуся й бабусі маленькі і більш дорослі онуки, яких Віктор Михайлович і Тетяна Яківна не те що обожнюють – жити без них не можуть.
Нелегкою була молодість цього подружжя, а шлях не завжди встелений трояндами. Але до свого спільного 45-річного ювілею пара підходить удвох, міцно тримаючись і за серця, і за саме життя. Многотрудне. Мозолясте. На тракторі і фермі. Удвох вони гідно пропрацювали у колгоспі імені Шевченка, заробили чималий стаж і копійчану пенсію. Навіть у статусі матері-героїні пані Тетяна не може похизуватися спроможністю придбати за свої кревні найнеобхідніше. Однак, ні вона, ні її любий чоловік взагалі на подібні проблеми й труднощі не скаржаться. Величезне хазяйство колись тримали, здоровенні площі зернових обробляли, сінокоси. Наразі також і кінь у них, і корівка, і хрюші, словом, все, що має бути у нормального, за їхнім мірилом, селянина.
Зустріла Віктора Михайловича у дощ, на зупинці. Проводжав онучку на танці до Сновська. А до боків пригорталися ще двоє. Зізналися, що з їхнім дідусем ніщо не лякає – ні вітер, ні злива. Він же закутає у брезентовий плащ, міцно пригорне, і – гойда на конику вперед! До бабусі, де завше тепло, пахне пирогами і свіжим борщиком.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий