Зазвичай професія ветеринара асоціюється у більшості людей із фахівцем, який лікує домашніх тварин та худобу. Та насправді професія ця дуже багатогранна. Ветеринари працюють у лабораторіях, клініках, лабораторіях ветеринарно-санітарної експертизи на ринку тощо.
Володимир Анищенко цій професії присвятив 49 років свого життя. Хоча стати на шлях ветеринарії навіть не планував.
– Родом я з Нових Борович,- розповідає Володимир Іванович. - Стати ветеринаром мені порадив мій друг після того, як повернувся з армії. Ось так, посеред навчального року, я і вирішив подати документи до Новгород-Сіверської школи ветфельдшерів.
Далі пішов працювати у Хрінівку в колгосп, де пропрацював всього місяць, бо у тодішньому Щорсі з’явилося вакантне місце на Державній станції по штучному заплідненню тварин. Потім – шість років у Білоцерківському інституті, який закінчив з відзнакою. Пропонували продовжити займатися науковою роботою, а також трудитися у різних колгоспах.
Та Володимир Анищенко обирає рідну землю – Щорс. Влаштувався старшим ветлікарем-ентомологом, а потім став директором райветлабораторії. На багаторазові запрошення в область завжди давав негативну відповідь, адже розумів, що саме тут він на своєму місці.
З якими тільки недугами тварин не стикався за довгу трудову діяльність Володимир Іванович: від досить звичного лишаю та паратифу до сибірки.
– Кожен випадок цікавий по-своєму,- розповідає ветлікар. – Встановити діагноз тварині не так просто, як дехто думає, бо вона, на відміну від людини, не скаже, що їй болить чи турбує.
Найулюбленішими тваринами Володимира Івановича є собаки та коні, бо і ті, і інші дуже вірні та розумні.
А основним хобі стало мисливство. Спершу ходив на полювання разом із затятими мисливцями, бо тим потрібно було заключення ветлікаря щодо того, здорова тварина чи ні. А потім і сам захопився цією справою. Зараз Володимир Іванович – почесний член УТМР. Та за весь час свого мисливства ніколи не підіймав руки на кіз, бо дуже жалів цих тварин.
На заслужений відпочинок ветлікар пішов свідомо, адже за його словами, варто давати дорогу молоді, бо саме в її руках наше майбутнє. Тепер у чоловіка багато вільного часу, який він витрачає на улюблені справи, справи, на які завжди не вистачало часу через свою трудову зайнятість.
А загалом внесок цієї людини у розвиток ветеринарії важко переоцінити. Лише добрими словами про нього і досі говорять нинішні працівники ветлікарні, які беруть приклад з цього відповідального та працелюбного чоловіка та ставлять його в приклад всім, хто тільки стає на стежку цієї професії.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Володимир Анищенко цій професії присвятив 49 років свого життя. Хоча стати на шлях ветеринарії навіть не планував.
– Родом я з Нових Борович,- розповідає Володимир Іванович. - Стати ветеринаром мені порадив мій друг після того, як повернувся з армії. Ось так, посеред навчального року, я і вирішив подати документи до Новгород-Сіверської школи ветфельдшерів.
Далі пішов працювати у Хрінівку в колгосп, де пропрацював всього місяць, бо у тодішньому Щорсі з’явилося вакантне місце на Державній станції по штучному заплідненню тварин. Потім – шість років у Білоцерківському інституті, який закінчив з відзнакою. Пропонували продовжити займатися науковою роботою, а також трудитися у різних колгоспах.
Та Володимир Анищенко обирає рідну землю – Щорс. Влаштувався старшим ветлікарем-ентомологом, а потім став директором райветлабораторії. На багаторазові запрошення в область завжди давав негативну відповідь, адже розумів, що саме тут він на своєму місці.
З якими тільки недугами тварин не стикався за довгу трудову діяльність Володимир Іванович: від досить звичного лишаю та паратифу до сибірки.
– Кожен випадок цікавий по-своєму,- розповідає ветлікар. – Встановити діагноз тварині не так просто, як дехто думає, бо вона, на відміну від людини, не скаже, що їй болить чи турбує.
Найулюбленішими тваринами Володимира Івановича є собаки та коні, бо і ті, і інші дуже вірні та розумні.
А основним хобі стало мисливство. Спершу ходив на полювання разом із затятими мисливцями, бо тим потрібно було заключення ветлікаря щодо того, здорова тварина чи ні. А потім і сам захопився цією справою. Зараз Володимир Іванович – почесний член УТМР. Та за весь час свого мисливства ніколи не підіймав руки на кіз, бо дуже жалів цих тварин.
На заслужений відпочинок ветлікар пішов свідомо, адже за його словами, варто давати дорогу молоді, бо саме в її руках наше майбутнє. Тепер у чоловіка багато вільного часу, який він витрачає на улюблені справи, справи, на які завжди не вистачало часу через свою трудову зайнятість.
А загалом внесок цієї людини у розвиток ветеринарії важко переоцінити. Лише добрими словами про нього і досі говорять нинішні працівники ветлікарні, які беруть приклад з цього відповідального та працелюбного чоловіка та ставлять його в приклад всім, хто тільки стає на стежку цієї професії.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий