Про страшний коронавірус Валентина Карась і читала в газетах, і по телевізору жоден із сюжетів не пропускала, але те, що сама потрапить у його лещата, навіть гадки не мала. Але сталося не так, як гадалося. COVID-19 зачепив її саму і чоловіка Олександра.
Першими симптомами хвороби були слабкість і мороз по шкірі, потім з’явилася висока температура, біль у горлі і кашель. Лікування вони почали вдома – вживали ті пігулки, які радили приятельки, знайомі. Не цуралися чаїв із травами (з народної медицини), нехотя ложками їли мед, пили молочко. Недарма ж у них і свої корова, і птиця, тобто на додачу до хімії та різної рослинності і бульйон свій поживний «бігає у дворі», і кальцій у вигляді яєць. Але все це, докупи складене, аж ніяк не допомогло одужанню, навпаки, стан подружжя погіршувався. Тому син, не довго думаючи, після заочних консультацій із сімейним лікарем, відвіз батьків до нашої райлікарні. Діагноз «пневмонія» обом поставили відразу, поклавши на крапельниці спочатку до інфекційного, а на другий день – неврологічного відділення. Був взятий тест на «корону», який виявився позитивним.
Про те, у якому стані є сновська палата, де доводилося перебувати, наша героїня розповідає зі сльозами на очах: «Взагалі, все потребує ремонту – і підлога, і вікна, і весь гнітючий інтер’єр. Тому прошу новообраних депутатів не фонтанами перейматися – лікарню рятувати, туди направляти всі можливі ресурси.
Далі Валентину і Олександра чекала Корюківка з обіцяною державною підтримкою у наданні допомоги, з відповідним обладнанням і умовами.
Лише гарні відгуки отримав від наших земляків увесь персонал тамтешньої лікарні – і за ставлення, як до хворих, і за професійність (а це і правильно поставлені діагнози, правильне лікування), загалом за людяність і приязнь.
Гнітило інше - власні кошти, які необхідно було щодня витрачати на довгий перелік призначень, та величезні простирадла засобів, за якими в аптеку бігали гінці. По тисячі гривень у день йшло лише на крапельниці.
А коли бідолах перевели у так звані спецпалати в дитячому відділенні, додалися незручності побутові.
– У мене так все тіло боліло, ноги й спину викручувало, а там ліжка такі, що металеві прути у боки в’їжджали, - каже, не стримуючи сліз, Валентина Миколаївна. – Та, слава Богу, випросила у санітарочки подвійний матрац, легше стало!
А ще, бувало, що за день у палату так ніхто з лікарів і не заходив. Пояснювалось це надмірною завантаженістю, нехваткою рук.
А воно й справді так – падають з ніг наші медики, працюючи чи не цілодобово за порівняно принизливу й смішну зарплатню, в умовах ризику для здоров’я.
І ось нарешті сім’ю Карасів виписали додому. Проліковані, обстежені, вже з негативними висновками тестів вони повернулися у рідну Кучинівку до печі, корови, буряків. Ходили голосувати, навіть виступити на дільниці наважилися і розповісти, що анонсовані державні підтримки у лікуванні коронавірусу не що інше, як мильні бульбашки. Що всі телеекранні гасла про якісь виділені кошти і є гаслами, що рятуватися треба своїми заощадженнями. А які ті запаси у нашого народу – краще не говорити. Мізерні! Або зовсім відсутні!
Висновок цієї історії банальний: бережімося, дбайливо самі за себе, молімося Богу, аби уберіг і підтримав, і ніколи не втрачаймо віри у добрий кінець будь-якого життєвого випробування.
Родина Карасів не втрачала, надіялася, боролася, перемагала…
Олена КОМПАНЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий