20 лютого 1926 року народилася Лідія Олександрівна Вакуловська – письменниця, журналістка, громадська діячка.
Живуть у Сновську люди, які пам`ятають зустрічі з нею, її підтримку, очікування її нових творів, її активну життєву позицію та просто шанувальники творчості майстрині слова. Згадують Лідію Олександрівну з нагоди її 100-літнього ювілею.
Попри всі уготовані долею життєві стежини, головною для неї залишалася єдина: до мами, до Сновська (тоді Щорса).
Так, після закінчення театрального інституту ім.Карпенка-Карого у 1951 році і маючи запрошення на роботу до престижних театрів Києва і Одеси, вона повертається додому і займає посаду керівника драмгуртка залізничного клубу – це був шанс допомогти матері. Вона поставила шість п`єс» «Назар Стодоля», «Сватання на Гончарівці», «Платон Кречет» тощо. В день вистав клуб був переповнений, виїздили на гастролі до Городні, Гомеля, сіл району..
Нестача коштів у родині змушує її поїхати на заробітки до Сибіру. Потім були Калінінград, Мінськ і очікування відпустки на малу батьківщину, де до неї з власними і громадськими проблемами поспішало людей більше, ніж до місцевої влади, а вона прагнула всім допомогти.
Лідія Вакуловська активно підтримувала демократичні зміни в країні. Їздила до Києва на зустріч голодуючими студентами, розуміла Павла Семененка, якого виключили з партії за участь в установчому з`їзді Руху 1989 року. Подарувала йому дві свої книги. У дарчому підпису до однієї з них значилося: «Щорс, якому час уже повернути изначальне коріннє ім`я, дане дідами і прадідами – Сновськ». У своєму відкритому листі керівнику району Лідія Вакуловська викладає власні критичні погляди на існуючу тоді радянську дійсність.
З 1974 року Лідія Олександрівна майже безвиїзно жила у місті над Сновом – тяжко хворіла матір. Після її смерті у 1980 році назавжди оселилася на затишній зеленій вулиці. Письменниця залишає»північну тему», що була пріоритетною до того у її творчості, і починає писати «місцеві сюжети». Ці твори увійшли до збірок «Весілля» та «Жінки», згодом були об`єднані у цикл «Чернігівські сказання», якому характерне глибоке знання життя.
Свої кіносценарії «Лушка» і Саша-Сашенька» Лідія Олександрівна теж писала у Щорсі. За спогадами її двоюрідного брата Володимира Ігнатчика: «Останній хотіли знімати у нашому місті, навіть засипали ямку на маленькому базарчику і заасфальтували вулицю Шевченка, але не слалося».
Дуже любила Лідія Вакуловська своє рідне місто. Її турбувала і непросихаюча калюжа на початку її вулиці, тоді 1-го Травня, і залізнична котельня, яка закоптила весь мікрорайон, і що ліси перетворюються на сміттєзвалища, і що забруднюється, гине річка Снов, і невпорядкованість пляжу.
У листі своєму другові, журналісту «Деснянської правди» Івану Листопаду, вона писала: «Я постійно влізаю у якісь дірки, особливо, коли приїжджаю до Щорса. То тітка якась прийшла, на щось чи когось скаржитися, то дядько з`явився, то се, то те. Я прусь у райкоми, райвиконкоми, суди тощо. Мене тутешнє начальство уже терпіти не може».
Петро Шаповал згадує: «Лідія Олександрівна не вимагала «світової революції», її претензії і зауваження завжди торкалися буденного життя щорсівців, котре вона щиро хотіла зробити кращим. Вона активно підтримувала демократичні переміни, бо інакше з її небайдужим характером і не могло бути».
Останніми днями я перечитала збірочку Лідії Олександрівни «Весілля». З яким же задоволенням поринула десь у 70-ті роки минулого століття! Разом з авторкою пройшлася знайомими вулицями і вуличками містечка, зупинилася біля закладів, які впізнавала, почула місцеву говірку і побачила з легким гумором змальованих його жителів та відчула їх турботи і звичаї.
За спогадами друзів, Лідія Олександрівна знала дуже багато віршів і під час зустрічей залюбки їх читала. А ще вона дуже любила слухати українські пісні «Дивлюсь я на небо», «Ніч яка зоряна», «Рідна мати моя» тощо у виконанні місцевих майстрів співу М.Цакуна, М.Черненко, В.Хлистуна. Адже своє коріння по материній лінії письменниця відслідковувала від рогізківського прапрадіда – селянина Стасенка, який створив і передав сину міцне господарство, яке потрапило під розкуркулення. Ось тільки вкладення діда в освіту дітей система знищити не змогла. Мати Лідії Олександрівни, Клавдія Дем`янівна закінчила гімназію і вчителювала, як і її батько.
Творчу спадщину письменниці складають 20 книг, її повісті та оповідання друкувалися у ряді журналів, перекладалися на інші мови.
Лідії Олександрівні Вакуловській не прийшлося пожити у вільній Україні. Вона пішла з життя 28 серпня 1991 року та назавжди залишилася у рідній землі. Поряд з матір`ю. Як і хотіла.
Ніна МОКРОСНОП
Комментариев нет:
Отправить комментарий