Оксану Бурбу у Смяч доля закинула ще у 2003 році, де вона знайшла свою головну життєву нішу, своє покликання, що полягає у служінні людям, допомозі немічним, самотнім, тим, у кого літа давно повернули з ярмарку.
Вона – соцробітниця, у полі зору якої перебуває чотирнадцять смячан: одинадцяти жінок і троє чоловіків, різних вдачею, характерами, баченням пріоритетів. Однак, усіх цих шанованих людей об`єднує любов до рідного села, вміння зберігати пам`ять родоводу, вміння гідно і стійко переживати нинішнє лихоліття, щоденну небезпеку, що таїться у моменти гулу шахедів, вибухів, чутних від кордону.
Кудись емігрувати, переїжджати в далекі й близькі місця бабусі й дідусі Оксани Василівни наміру не мають, а, перезимувавши, готуються «оживати» навесні, зустрічати Великдень і мир. Власне, про мир вони мріють всі, як один, мріє і сама пані Оксана та її сім`я, у якій – дві донечки й синок. Діти цієї чарівної жінки вже торують стежки надії, знань й роботи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий