Колорнка редактора

 У дні, коли ви, дорогі люди, читатимете цю публікацію, руйнація частини нашого редакційного приміщення залишається майже такою, якою й була після кількох дронових ударів по депо. Щоправда, завдяки допомозі старост і журналістської спільноти України, вдалося купити і навесні навісити нові двері ,завдяки міськраді - затулити плівкою вікна. 

Не всі. Принаймні, у коридорчику, де вилетіло все з рамою, досі дірки, калюжі після дощу. Нестерпними залишаються умови праці в комп`ютерній, де такі протяги і шпарини між плівкою і напів висячими рамами, що мої колежанки безперевно застуджуються. А йде осінь, холод, від якого нинішнє затуляння не врятує. Я не скиглю, ні на кого не скаржусь - тільки на війну! Але наважилася звернутися до благодійників, підприємців, наших добрих далеких і близьких земляків з проханням допомогти. Треба скло, рами, напевне, ще інші матеріали, якими можна було б забити дірки, шпарини, можливо, й деякі вікна. На купівлю вказаного й іншого переліку товарів коштів нема. Ми -  без зарплат, зате по вуха обкладені податками, платежами у видавництво, за енергоносії, ми у дуже складній економічній і психологічній обстановці. Не здаємося, навпаки, просимо читачів передплачувати рідний «Промінь», якому у 2027-110!!! От би дожити до ювілею і написати в святковому номері про переможний мир, живих Героїв-захисників, Сновщину, весняну, квітучу! Нині - інакше! Нині творимо найближчий номер у атмосфері повітряних тривог й людського болю. Ось скло підмела, яке продовжує сипатися з рештків того, що колись було вікнами, і свіжий букет квітів поставила у вазу, яка чудом не розбилася. Життя продовжується... 

Додаю, що воно продовжується ще й завдяки добродіям, які вже побачили у Фейсбуці цей пост. Першим, хто відгукнувся конкретикою, дієво став наш відомий, талановитий земляк Микола Миколайович Максимець (на фото), котрий нині живе і працює у Чернівцях. Його сестра Ніна Миколаївна принесла в редакцію 200 доларів – на ремонт, на поновлення того, що понівечене, розбите. Хотілося від радості плакати і танцювати. Словом, ми не одні і, можливо, відгукнуться інші, хто може, кому доля «Променя» не чужа, не байдужа. 

Дякуємо! Любимо! Сподіваємося на краще!

Олена КОМПАНЕЦЬ