Є така, залюблена в рідне місто, Галина Іванівна 

Галину Іванівну Ісаченко, депутатку міської ради  кількох попередніх скликань, нещодавню поважну ювілярку, яка, нині перебуваючи на заслуженому відпочинку, про  спокійне, посидюче пенсійне буття навіть гадки не має, довго представляти не буду. Її у нашому Сновську й чи не у всій громаді знають, як поборницю інтересів рідної вулиці й міста, вболівальницю невеселої долі гідропарку, очолювала який впродовж десятиліть. Тоді, за часів її керівництва цим об`єктом культурного відпочинку, там не росли будяки, не стояв розтрощеним інвентар, а,навпаки, існувала купа принад, локацій для повноцінного релаксу.

Одна з приятельок ностальгічно  поділилася спогадами, як колись влітку водила донечок в гідропарк кататися на катамаранах, взимку - на ковзанах. Бо навіть в морозчики працював льодовий майданчик, видавалися різного розміру ковзани, лунав дитячий і дорослий сміх. 

Сьогодні нічого подібного нема, а запущеність легко списується на війну, хоча Галина Іванівна вважає, що це  часткова відмова, що  навіть у такий буремний  час паузу на життя, на  елементарний  відпочинок  майже вдома ніхто не  має права ставити, що, зрештою, навіть наша  злиденність має бути охайною. Її думка стосується  стану міських доріг, загального вигляду всього, що є у Сновську: парків, скверів, клумб, територій біля пам`ятників, адміністративних і приватних будівель.

Духовний світ Галина Іванівна, як творча особистість, має багатий. Незмінно, протягом років, разом з іншими небайдужими, залюбленими в музику та пісні земляками, бере участь у виступах аматорів художньої самодіяльності. А як заграє в бубон, ноги самі витинають  гопки, линуть в танок.

Звісно, як і всіх нас, дошкуляють їй ця неофіційна війна, загибель Героїв-земляків, мирних жителів, гнітять, вибивають з колії безкінечні повітряні тривоги, ризики ,з ними пов’язані.

Молиться вона Господу за онука Діму, котрий нині разом з красунею-дружиною у короткостроковій відпустці в Сновську. Про нього, бабусину і батьківську гордість, гордість всієї громади, сміливого й мужньо вогнеборця, його службу в Одесі у «Промені» розповідалося минулоріч, хоча про таких, як він, варто згадувати й згадувати, таким, як він - дякувати й дякувати.

Насамкінець хочу сказати: про цю публікацію Галина Іванівна нічого не знає.

Сюжет задуманий в якості сюрпризу...

Олена КОМПАНЕЦЬ