Під час перебування у Сновську голови облдержадміністрації Валерія Куліча несподівано набула актуальності давня місцева історія пошуку правди старшим прапорщиком у відставці В.В. Пузиком.
Свого часу цій темі була присвячена велика стаття у газеті „Промінь” під назвою „У бій – за справедливість”. Коротко нагадаємо: старший прапорщик В.В. Пузик колись ніс службу у райвійськкоматі. За наказом керівництва його було призначено відповідальним за очищення території району від вибухонебезпечних предметів. Він постійно брав участь у розмінуванні та знешкодженні нерозірваних снарядів та бомб, які знаходили в нашому краї після Великої Вітчизняної війни. Справа ця є дуже важливою і небезпечною. Відповідно до чинного законодавства учасники розмінувань прирівнюються до учасників бойових дій. Це дає можливість отримувати більш високу пенсію.
В.В. Пузик після закінчення служби звернувся до спеціальної комісії при облвійськкоматі – за встановленням для себе відповідного статусу. Але там йому відмовили. (Можливо, причиною стало те, що наш земляк, як людина принципова, відмовився дати „кому треба” хабар?). Причому цинічно заявили: факт участі в розмінуваннях не знайшов підтвердження, а ще – немає документів, які б свідчили на його користь. Взагалі виставили на глум колишнього військового. За їхньою логікою, все виглядало, ніби В.В. Пузику під час служби не було чого робити й він сам ліз до знайдених у районі бомб та снарядів... Та й взагалі, як це так – звичайний прапорщик надумав перечити „високим чинам”?
Проте В.В. Пузик не змирився з такою несправедливістю і розпочав боротьбу. Зміг знайти підтверджуючі документи своєї фактичної участі в розмінуванні, знайшов свідків. У цьому процесі довелося зіштовхнутися з підлістю, зневагою, ворожістю посадовців у погонах. У райвійськкоматі „таємничо зникала” деяка документація, яка б свідчила на його користь.
Надалі довелося подати до суду. Роками тривали судові баталії. Оскільки на адвокатів у В.В. Пузика грошей не було, довелося самотужки опановувати „юриспруденцію”. Але врешті-решт звичайний старший прапорщик ніби й досяг своєї мети: чотири роки тому Вищий адміністративний суд України вирішив у своїй ухвалі, що факт залучення В.В. Пузика до розмінування – підтверджений, а це є підставою для встановлення йому статусу учасника бойових дій. Здавалося б – усе, правда торжествує. Аж ні, комісії облвійськкомату суд – остання інстанція згідно із Конституцією – „до лампочки”. „Комісійна група посадовців” знову відмовила В.В. Пузику в задоволенні його законної заяви. Колишній військовий знову звернувся до суду. Суддя після розгляду матеріалів позову постановив: визнати протиправним і скасувати рішення комісії облвійськкомату щодо відмови у встановленні В.В. Пузику статусу учасника бойових дій. Тобто закон – на його боці. Проте виявилося, що цього замало...
Минуло кілька років. Ситуація не змінилася. Цьогоріч, доведений майже до відчаю, В.В. Пузик прийшов до райдержадміністрації з проханням про допомогу. Думалося, що керівництво району звернеться до Президента, щоб якось розв’язати проблему. Але нічого не сталося... Тоді В.В. Пузик розпочав акцію громадянського протесту – оголосив голодування під райдержадміністрацією. Єдиною реакцією стало те, що в цьому органі виконавчої влади для нього викликали психіатра і міліцію... Наш земляк резонно запитує: я все роблю за законом, тож для кого треба викликати лікарів і правоохоронців?
Коментуючи вищенаведене, В.В. Пузик констатує: у цьому випадку є факти порушення законодавства державними органами. „Військові органи ігнорують мої звернення або самоусуваються від справи. Мої права порушуються вже кілька років. Хто допоможе мені вирішити проблемні питання? Врешті-решт - є закон, чи його нема? Адже мої вимоги – цілком законні. Хтось відверто плює на закон і здоровий глузд! Я вже не знаю, що робити далі. На мій протест майже ніхто не звернув уваги. Мабуть, суспільство вже звикло до зневаги людей. Але, може, досить? Бо все це відбувається на фоні численних зловживань і присвоєння „липових” військових статусів особам із сумнівною репутацією. У мене є підтвердження подібним фактам. Однак єдине, що я зрозумів і хочу порадити землякам: ніколи не схиляйте голови і боріться за свої права, за справедливість. Не бійтеся. І це зробить таки наш народ сильним”.
Олег
МІРОШНИЧЕНКО
Свого часу цій темі була присвячена велика стаття у газеті „Промінь” під назвою „У бій – за справедливість”. Коротко нагадаємо: старший прапорщик В.В. Пузик колись ніс службу у райвійськкоматі. За наказом керівництва його було призначено відповідальним за очищення території району від вибухонебезпечних предметів. Він постійно брав участь у розмінуванні та знешкодженні нерозірваних снарядів та бомб, які знаходили в нашому краї після Великої Вітчизняної війни. Справа ця є дуже важливою і небезпечною. Відповідно до чинного законодавства учасники розмінувань прирівнюються до учасників бойових дій. Це дає можливість отримувати більш високу пенсію.
В.В. Пузик після закінчення служби звернувся до спеціальної комісії при облвійськкоматі – за встановленням для себе відповідного статусу. Але там йому відмовили. (Можливо, причиною стало те, що наш земляк, як людина принципова, відмовився дати „кому треба” хабар?). Причому цинічно заявили: факт участі в розмінуваннях не знайшов підтвердження, а ще – немає документів, які б свідчили на його користь. Взагалі виставили на глум колишнього військового. За їхньою логікою, все виглядало, ніби В.В. Пузику під час служби не було чого робити й він сам ліз до знайдених у районі бомб та снарядів... Та й взагалі, як це так – звичайний прапорщик надумав перечити „високим чинам”?
Проте В.В. Пузик не змирився з такою несправедливістю і розпочав боротьбу. Зміг знайти підтверджуючі документи своєї фактичної участі в розмінуванні, знайшов свідків. У цьому процесі довелося зіштовхнутися з підлістю, зневагою, ворожістю посадовців у погонах. У райвійськкоматі „таємничо зникала” деяка документація, яка б свідчила на його користь.
Надалі довелося подати до суду. Роками тривали судові баталії. Оскільки на адвокатів у В.В. Пузика грошей не було, довелося самотужки опановувати „юриспруденцію”. Але врешті-решт звичайний старший прапорщик ніби й досяг своєї мети: чотири роки тому Вищий адміністративний суд України вирішив у своїй ухвалі, що факт залучення В.В. Пузика до розмінування – підтверджений, а це є підставою для встановлення йому статусу учасника бойових дій. Здавалося б – усе, правда торжествує. Аж ні, комісії облвійськкомату суд – остання інстанція згідно із Конституцією – „до лампочки”. „Комісійна група посадовців” знову відмовила В.В. Пузику в задоволенні його законної заяви. Колишній військовий знову звернувся до суду. Суддя після розгляду матеріалів позову постановив: визнати протиправним і скасувати рішення комісії облвійськкомату щодо відмови у встановленні В.В. Пузику статусу учасника бойових дій. Тобто закон – на його боці. Проте виявилося, що цього замало...
Минуло кілька років. Ситуація не змінилася. Цьогоріч, доведений майже до відчаю, В.В. Пузик прийшов до райдержадміністрації з проханням про допомогу. Думалося, що керівництво району звернеться до Президента, щоб якось розв’язати проблему. Але нічого не сталося... Тоді В.В. Пузик розпочав акцію громадянського протесту – оголосив голодування під райдержадміністрацією. Єдиною реакцією стало те, що в цьому органі виконавчої влади для нього викликали психіатра і міліцію... Наш земляк резонно запитує: я все роблю за законом, тож для кого треба викликати лікарів і правоохоронців?
Коментуючи вищенаведене, В.В. Пузик констатує: у цьому випадку є факти порушення законодавства державними органами. „Військові органи ігнорують мої звернення або самоусуваються від справи. Мої права порушуються вже кілька років. Хто допоможе мені вирішити проблемні питання? Врешті-решт - є закон, чи його нема? Адже мої вимоги – цілком законні. Хтось відверто плює на закон і здоровий глузд! Я вже не знаю, що робити далі. На мій протест майже ніхто не звернув уваги. Мабуть, суспільство вже звикло до зневаги людей. Але, може, досить? Бо все це відбувається на фоні численних зловживань і присвоєння „липових” військових статусів особам із сумнівною репутацією. У мене є підтвердження подібним фактам. Однак єдине, що я зрозумів і хочу порадити землякам: ніколи не схиляйте голови і боріться за свої права, за справедливість. Не бійтеся. І це зробить таки наш народ сильним”.
Олег
МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий