Життя нічого не дає без праці

На фото Тетяни Литвин: Наталія Білоус у своєму саду.

Ранок у селі… Кожен, почувши цю фразу, уявляє його по-своєму. Для одних це чисте, свіже, прохолодне повітря, роса на траві, спів пташок… А для інших – ранній підйом, годині о четвертій-п’ятій, порання худоби та маса клопотів і справ не лише по дому, а й на городі. Такий ритм життя – виснажливий та тяжкий, і не кожному до снаги.
Та це не про працелюбну та активну родину Наталії та Юрія Білоусів із Гірська. Окрім того, що тримають вісім корів, багато свиней, кіз та різних видів птиці, вони активно почали займатися садівництвом. Лише цього року родина посадила більше ста саджанців яблунь,  багато кущів малини та полуниці.


За освітою Наталія Миколаївна продавець, але через мізерну зарплатню за спеціальністю жодного дня так і не працювала. Натомість влаштувалася у колгосп дояркою, там же трактористом був і чоловік. Спершу заробляли не погано, але почалися роки, коли колгоспи почали по-маленьку розвалюватися.
– Бувало й таке,- згадує жінка, - що роками не виплачували заробітної плати. А в родині троє дітей, яких потрібно годувати та одягати. З колгоспу пішли з чоловіком своєю дорогою та вирішили заробляти самостійно, не надіючись на допомогу держави. Їздили до Гомеля та продавали там усе, що тільки можна: молочні продукти, картоплю, аличу, полуницю. Швиденько все продавши, купували дітям щось смачненьке та поверталися у Гірськ і працювали далі.
Своїх трьох дітей Наталію, Сашка та Михайла подружжя також з дитинства привчало до праці. І виросли вони справжніми помічниками для своїх батьків. Займатися розведенням малини запропонувала донька. Вона придбала та посадила і перші саджанці, яких зараз не перелічити.
– Коли ви встигаєте доглядати за таким великим городом та садом?
– Зараз доглядати простіше. Роками ми з чоловіком збирали гроші та поступово купували свою техніку, без якої зараз, як без рук. Це раніше, коли все вручну обробляли, сіно для дванадцяти корів заготовляли – було дуже складно. А тепер дещо легше, та і діти нам дуже допомагають. Молодший Михайло, після повернення з АТО вирішив зайнятися вирощуванням яблук. За освітою він озеленювач, тому знає як правильно слід прищеплювати деревця, доглядати за ними. Садом вони з чоловіком більше займаються, це їх хобі.
– Може, плануєте продавати фрукти?
– Поки що вирощуємо виключно для себе, для душі. Сад ще молодий, тому багато плодів не дає. Чоловік з сином на початку весни сто прищеп зробили. Звісно, яблука збирати з них будемо ще не дуже скоро.
– А полуницею хто займається?
– Тут уже ми з донькою. Спочатку у нас була звичайна полуниця, як у всіх. А потім Наталія вирішила придбати сортову і не прогадала. Посадили соток 15 і до самих морозів ягодами насолоджувалися. Звичайно, сортова і догляду потребує більшого, але воно того варте. А ще одна проблема – її почали нищити волохаті оленки. Минулого року їх була тьма, цього трохи поменшало.
– Як боретеся з ними?
– Спершу обприскували полуницю, а потім сусіди порадили поставити  миски синього кольору з водою. Мовляв, оленок цей колір приваблює. І дійсно, на ранок у мисках було повно цих шкідників. Тому ставимо їх і далі.
Ще минулого року у господарстві родини було десять корів, трохи раніше – дванадцять. А зараз їх вже вісім, стільки ж телят. Є ще й кози, птиця, свині.
– Я вважаю, що жити в селі і не тримати навіть курей – абсурд. У тебе завжди є свіже м’ясо, яйця. Не потрібно ходити до магазинів і купувати сумнівного походження напівфабрикати, якщо можна зробити ту ж котлету з домашніх, натуральних продуктів. Це ж саме стосується і городу. Адже свіжих овочів та фруктів хочеться завжди,- говорить господиня.
– Як у вас вистачає сили з усім цим справлятися?
– З роками уже звикла. Без діла сидіти вже не хочу, та і не можу. Влітку я ще і по чорницю встигаю бігати. У селах роботи немає, тому заробляємо, як хто може. А сидіти та чекати, що новообраний президент зробить нас всіх мільйонерами, не варто, треба працювати та заробляти своїми руками, своїми силами. Життя нічого не дає без праці.
Маючи стільки домашніх справ та клопотів, Наталія Миколаївна знаходить час і для улюбленої справи. Це – розведення квітів. Як тільки у неї з’являється вільна хвилинка, одразу йде в садочок сполоти грядки улюблених  троянд, лілій, ірисів, хризантем. Усіх різновидів, які квітнуть біля садиби господині,  і перелічити не можна.
– Я коли їду до міста, обов’язково купую нову квіточку. Нехай вона буде не дорога, якась простенька, та не купити не можу. Потім обмінюємося ними з сусідами, які також полюбляють цю справу.
Ще одне хобі жінки – вишивання картин бісером. Ця справа у неї зимова, коли на городі роботи немає, а вечори стають довгими.
Життя та світогляд цієї родини – яскравий приклад того, що і в селі, не маючи постійної роботи та заробітку, можна жити в достатку.  Головне – бажання, а ще любов до праці та підтримка і допомога найрідніших.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора