Риболовля – це відпочинок для душі

 Свого часу в середовищі місцевих рибалок активно обговорювалася майже анекдотична ситуація, яка  виникла на березі Дніпра. До гурту наших любителів порибалити підійшли чернігівські колеги й запитали: «Мужики, ви звідки?» Почувши, що зі Сновська, відповіли: «Добре. Бо ми подумали – знову щорські понаїхали…»

Воно й справді, дуже багато жителів  Сновщини  їздять ловити рибу на Десну або Дніпро. Причин для цього дві. По-перше, у тутешніх річках майже не  лишилося риби. (Багаторічне тотальне браконьєрство таки далося взнаки). А, по-друге – справжній рибалка за натурою ніби мандрівник і завжди шукає нові, досі небачені місця.

У Сновську є чимало компаній, які полюбляють рибалити на Дніпрі. Задоволення не з дешевих, бо доводиться скидатися на бензин. Формуються своєрідні екіпажі від 3 до 5 осіб і ще в сутінках вирушають у дорогу. Про особливості зимової риболовлі «Променю» розповів Роман Грицюк зі Сновська.

– Цьогоріч до нашого краю прийшла справжня зима – з сильними морозами та сніговими заметілями. Січень і лютий подарували рибалкам міцну кригу на водоймах. Тож у пошуках підводного скупчення риби можна було зайти куди схочеш.

Поїздка на Дніпро зазвичай виглядає так. Підйом о пів на третю ночі. Зібрався, перекусив, а приблизно о пів на четверту машина вже готова до рейсу. Пара годин у дорозі – і вже видно дніпровські схили.  Доволі популярне місце – околиці села Дніпровське. Далі треба йти пішки. Кілометр, два, інколи – чотири. Куди вже заведе рибальське щастя і чуття. Якщо крокуєш по глибокому і свіжому снігу – є шанс швидко упріти. Дехто вже обзавівся  спеціальними пластиковими санчатами, щоб тягти снасті, спорядження, бур або пішню.  Нарешті дістаємося пункту призначення. У більшості випадків розташовуємося на затоках, на головне русло виходимо зрідка.  Робимо лунки. Товщина криги – пів метра. Інколи – ще більша. А далі розпочинається  гра зі снастями. Зараз у ходу мормишки зі штучною приманкою. Підводним мешканцям чомусь подобається  «чорна мурашка». Також добре  зарекомендували себе так звані «цвяшки – кубики – кульки». Вони різнокольорові,  може тому на них і клює густера, лящ, окунь, плотвиця. Трапляються і маленькі судачки – грамів на сто, але їх ми відпускаємо. Інколи я ставив щуківки на живця. Результат – упіймав за сезон трьох щучок по сімсот грамів кожна. Пощастило витягти 600-грамового ляща. Коли підтягнув його під кригу – побачив, що рибина завелика, не проходить у лунку.  Довелося швидко  збільшувати отвір у льоду. Такий азарт охопив! Потім руку опустив до води, вхопив рибу за зябра і витяг, аж рукав на одязі замочив.  Як правило, улов у нашої компанії не претендував на рекорди. Нічого  особливого. Були окуні або плотвиці грамів по п’ятсот.

 А якось ми вирушили аж на Київське водосховище, в місцину, добре знану як Окунине. Протопали кілометрів п’ять,  не менше. Думали  - ось там вже простір і риболовля буде, як свято. У підсумку  ж – за день жодної покльовки. Оце дійсно не пощастило. Але в такому випадку треба добре усвідомлювати: головне – не розмір улову, а відпочинок для душі. Природа. Споглядати за сонячним світанком. Спілкуватися  з друзями. Звісна річ, умови складні й не дуже комфортні.  Мороз, вітер, находжені ноги.  Однак у серці відчувається легка радість. Зрештою, і усвідомлення того, що таких, як ми, багато. Одного разу в лютому, лише в районі відомого мосту через Дніпро, що веде у Білорусію, зібралося  понад п’ятсот рибалок. Місце там відоме,  неподалік – зимувальні ями для риби. Дуже тішать емоції. Коли витягаєш рибу – навколо наче час зупиняється. Тож ніколи не шкодував про своє захоплення. А зимовими вечорами полюбляю їсти таранку. Найсмачнішим вважаю окуня. Хоча моя дружина віддає перевагу густері або плотвиці…

Олег МІРОШНИЧЕНКО