Після нещодавніх вибухів Ніна Борсук тимчасово оселилася у племінниці

 

Коли у Сновську  21 січня знову гуло й вибухало, Ніна Борсук була  неподалік  епіцентру  події. Бо поруч  її маленький будиночок і двір, клаптик земельки, все те, до чого звикла. Переїхала вона до Сновська із Низківки, розпрощавшись там  із гектарними городами, коровами, качками, курми, забравши у місто найцінніше з того, що мала: донечку своєї сестри Крістіну, котрій стала  мамою й тьотею в одній особі. 

Ще в селі Ніна Олександрівна дбала  і про двох  старшеньких  сестриних доню і сина, коли тій було, м`яко кажучи, не до них. Старші нині вже «на своїх хлібах», які у   них не лише з присмаком «цукру», а й солоні. Але Ніна Олександрівна  всіх любить, жаліє, намагається розуміти і підтримувати. Жаліє її і  красуня­племінниця Юля, котра  вже заміжня і має гарнесенького маленького синочка, дбайливого чоловіка,  власний дім у Чернігівському  районі. Власне, якраз туди після страшного переляку і пошкоджень вікон у будинку тьоті, вона приїхала і забрала її з Крістіною  пожити у них, подалі від кордону, подалі від небезпеки. І хоча у нинішній час ця безпека є абсолютно  відносною, та  сім`я обрала саме такий варіант.

– Я настільки перелякалася, що знаходитися вдома просто не могла. Навіть  через тиждень після  цього  обстрілу  у мене тремтіли руки, повіки на очах і я уся здригалася   від гурчання звичайного авто. Бо, здавалося, що то шахед, що знову будуть вибухи, що щось станеться. Нас із Крістіною (­Авт.)  врятувало від уламків  скла те, що були за глухою стіною в іншій кімнаті. А якби  не це, мабуть,скінчилося все б  ще плачевніше.

Розповідаючи, НінаОлександрівна не стримуввласліз і дякувалабагатьомдобрим людям за оперативно підставленіплечі. Одним з перших примчав кум, який і позабивав вікна. Фіксувалапошкодженнякомісія з міськради, правоохоронці, телефонували, звали ночувати, навітьпожитиблизькі та знайомі, тобтосамотньоюпаніНіна  не почувалася. Не почувається і  сьогодні, протепокищо вона не вдома.