Що таке геноцид – Сновщина знає

 

Щорічно 27 січня міжнародна спільнота вшановує пам’ять жертв Голокосту. Саме 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.
Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали загрозою або неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.

«Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…», – таке формулювання містить резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 2005 року, якою запроваджено пам`ятну дату.

У роки окупації наше місто, як і всі окуповані території, також відчуло, що таке геноцид по відношенню до єврейського населення.

У  місто  Щорс  німецькі війська  увійшли  3  вересня  1941 р. Перед  відходом  частин  Радянської  Армії    місто  почало  евакуйовуватись.

Із  спогадів   колишнього  начальника   евакуації   м. Щорс  Б.І.Борисова:  «Евакуація   пройшла  незадовільно   через несвоєчасні   подачі вагонів   і  пізно  було  отримано  дозвіл  на  евакуацію.  Лише  24  серпня   були  подані  40  вагонів  /товарних/   і  отримано  дозвіл  на  завантаження  громадян   у вагони,  а  вже  25  серпня   німці  піддали м.Щорс  інтенсивному  бомбардуванню. Були  зруйновані  залізничні  колії, станційні  приміщення, а  від  ешелонів  із  снарядами,  що  стояли  на  коліях,  сталися  сильні  вибухи,  від  яких  постраждало  місто.  Люди  порозбігалися  по  ближніх  селах і  евакуація  та  всяка  діяльність  в  місті  припинилась.  3  вересня  о  5 годині   ранку  м. Щорс  було  окуповане  німцями. Багато євреїв виїхало з міста, але багато з них і не захотіло евакуйовуватись, залишати рідні домівки.

З  приходом  німців  у  місті  були  встановлені   жорстокі порядки   і  введений   новий  режим.  Як  і  по  всій  Чернігівщині   було  створено  нові  органи  адміністрації:  управлінський  апарат,  комендатура, поліцейський відділ,  гестапо,  польова  жандармерія,  каральні  загони,  частини  СС  і СД.  Для  утримання   населення  в  покорі   і  страху   в місті  перебували  націоналістичні німецькі і мадярські(угорські) військові підрозділи.

До  війни    велику  частину населення міста становили євреї. З приходом окупантів у людей цієї національності  на рукавах одягу  з’явились  пов’язки.  Якщо  до  слов’ян    фашисти  ставились  як  до  рабів, то євреї  за  своєю  національною  ознакою  ними  просто  знищувались. Ось,  що  писала  газета  «Деснянська  правда» в  1944 р.: «Гітлерівські  кати  в  період  окупації  міста  Щорс  з  3    вересня  1941 р.  по  21   вересня  1943 р.   проводили   систематичні  масові   знищення людей. Так  в  листопаді   1941 р.  були  розстріляні  всі    чоловіки  -  євреї.  В  січні - березні   1942 р.    було  повністю  знищене    все  єврейське  населення».

Із  спогадів  Зеніної   Зої   Климентіївни,  1927 р.н.: «В  евакуацію  особливо  намагалися  виїхати  євреї ,  але  багато  з  них  залишилось.  Німці  оголосили  їм  збір з  цінними  речами  і  сказали , що  кудись  повезуть. Я  пам’ятаю ,  як ці  люди  йшли  в колоні.  Серед  них  був  єврей Георгіївський,  який  одружився  на  українці і,  навіть,  прийняв   християнську  віру,  але  німці   все одно  його  забрали.  А  вночі  всіх  їх  розстріляли  в  лісі». Коли на суді, який відбувся після звільнення міста, колишнього начальника місцевої поліції Яковлєва запитали скільки співвітчизників він убив, то почули у відповідь – близько 40 «а жидів я навіть і не рахував». (за спогадами О.М.Дорошенка.)

Чи було у Сновську гетто? Ні, не було. За спогадами тих, хто пережив окупацію, євреї дійсно носили на одязі зірку Давида, були відселені на окрему територію, але територія не була закритою. Найкращим свідченням тих подій є спогади з Тамарою Степанівною Борисовою, жителькою нашого міста, єврейкою, яка пережила всі ті події, і одна з небагатьох, хто залишився в живих.  Двічі її арештовували, але відпускали. Маму розстріляли. Батько не став чекати третього арешту і вирішив сховати доньку. Молоду Тамару переховували дві українські родини, і саме завдячуючи людяності вона залишилась жива. Все своє життя Тамара Борисівна пам’ятала жахіття окупації. 

Валентина МОСКАЛЕНКО, директорка Сновського

історичного музею