Кожного зі сорока семи жителів Гірська староста ОленаАнищенко обіймає серцем

 

Під час нашої розмови  про нинішній стан справ у близькому від кордону Гірську Олена Іванівна Анищенко була  розчуленою і сентиментальною й не втомлювалася підкреслювати свою повагу й захоплення всіма його жителями.

– Таких господарів, таких умільців з неймовірною силою духу і характеру мало де зустрінеш, ­ розповідала про них. У кожного ­ скрізь чистота й порядок, у кожного ­ непохитна віра у наближення миру, тепло у  ставленні один до одного і одностайність у позиції щодо невиїзду із зони примусового відселення. За словами Олени Іванівни, кожен з них чудово розуміє той ризик, у якому доводиться перебувати цілодобово, розуміє прагнення посадовців їх убезпечити від обстрілів, але залишається при думці, що краще рідних місць ніде нічого нема і не буде, що сильнішого  оберегу, ніж родинне гніздечко, взагалі не існує. А ще люди вважають, що допоки вони знаходитимуться у своєму селі, чужинці туди не увійдуть, не сунуться, і що, власне, як на те пішло, захищати їх є кому. Аргументи ­ залізні, хоча  зовсім не прагматичні, а скоріше ­ з розряду духовності, поклику серця. Словом, нині в Гірську без кардинальних і некардинальних змін, а  все стало, розмірено й системно. Кожен знає свої обов`язки й функції, які доводиться виконувати в різних ситуаціях і умовах, коли надіятися варто лише на себе. Припустимо, в моменти, коли  проблеми виникають з електрикою, водою, відсутністю поруч медика, пожежної автівки тощо. До речі, зустрічаючи в дні прийому свою старостиху пані Олену Іванівну, село їй тільки радіє, не нарікаючи на  труднощі, не лаючи нікого здалеку й не вимагаючи елементарних вигод, якихось окремих преференцій. Натомість всіма вітається її доброта, спроби полегшувати умови, в яких добровільно обрано  жити і трудитися. А правильний той вибір людей, чи ні ­ знає тільки Бог.