Важко уявити медицину без медичних сестер. Саме вони найбільше спілкуються з хворими, підтримують їх не тільки ділом, а й добрим словом, а також вселяють віру в швидке одужання. Ось уже понад двадцять років поспіль медичною сестрою працює і Світлана Черних.
Марія Григорівна Цап (Кримська)
Шіснадцятирічна Марія мало не до смерті злякалася, коли до їхнього будинку у Нових Боровичах ввійшли кілька німецьких солдатів. Її батька відправили переганяти колгоспну череду і вдома вона лишилася лише з мамою та братом. Думала, що вороги зараз відберуть останнє, але виявилося, що солдати просто вирішили у них переночувати. Вони нанесли соломи із сараю, виспалися на підлозі і наступного ранку пішли. Так у Нових Боровичах почалася німецька окупація.
Ще років сорок тому виноград у нашому краї практично не ріс. Кліматична зона не підходила, холодно. Проте поступово погодні умови на півночі Чернігівщини зазнавали змін і з часом у деяких людських обійстях з’явилися кущі виноградної лози, переважно - Ізабелли. Правду кажучи, ягоди виросталидрібними, кислуватими й невисоких смакових якостей. Що поробиш, технічний сорт. Дехто пускав урожай на виробництво домашнього вина, але для нормального бродіння доводилося додавати в сусло чимало цукру. Причина була простою: у наших широтах бракувало сонця, тож виноград не міг набрати потрібної природної цукристості.
Саме цих тем торкнулися ми у розмові з жителем Сновська Віктором Хоминським. Наш співбесідник уже давно на пенсії, проте практично кожний його день наповнений роботою. І праця ця приємна, як то кажуть – для душі.
Минулого тижня у вівторок небо трохи припорошило нашу місцевість снігом. І хоча опади ці виглядали доволі символічно, однак подібне явище природи не є властивим для останньої декади квітня. Чимало людей пов’язують таку довготривалу холодну пору з тим, що цьогоріч свято Великодня припало на дуже пізній період, аж на травень. Хоча слід зазначити: примхи клімату фіксувалися на Сновщині і в давнину. Детальніше про це «Промінь» розпитав начальника метеостанції «Сновськ» обласного метеорологічного центру Марину Зіненко.
«Промінь» продовжує знайомити читачів із новопризначеними старостами округів. Цього разу мова піде про Низківський старостинський округ та його очільницю Оксану Шевченко.
Рішення змінити професію Оксана Володимирівна прийняла спонтанно. Сприяло цьому, перш за все, бажання бути корисною людям, допомагати їм вирішувати проблеми, та й загалом зробити для Низківки та прилеглих сіл щось корисне. У цьому прагненні жінку підтримали обидві доньки, родичі, багато односельців, а згодом і чоловік, який спершу скептично поставився до мрії дружини.
Народилася жінка у Низківці 1972 року. Отримала середню освіту. Працювала завідувачем сільського клубу. Заміжня, має двох доньок.
– Моя попередня робота, - розповідає пані Оксана, - кардинально відрізнялася від нинішньої. – Дуже складно їх порівнювати, адже завідувач клубу – це завжди творчість, талант, яскраві враження, щирість. Тут же все навпаки – стоси паперів, неабияка відповідальність перед людьми, здатність швидко та уміло реагувати на будь-які ситуації. Та я впевнена, що впораюсь із цим, адже у мене вірить моя родина, усіляко допомагає та підтримує діловод Валентина Сидоренко, яка у цій сфері вже знає всі тонкощі.
Перші кроки розпочалися з благоустрою: облагородження пам’ятників, прибирання вулиць села. Маю я багато планів та задумів. Серед них – ремонт доріг, продовження вуличного освітлення, ремонт бібліотеки. Також дуже хочеться, аби у селі з’явився новий фельдшер (колишня завідуюча ФП наразі у декретній відпустці).
Про себе Оксана Шевченко розповідає, як про людину різносторонню із низкою різноманітних захоплень. У вільний час вона вишиває, в’яже, бере участь у художній самодіяльності. А ще займається вирощуванням троянд – її найулюбленіших квітів.
Та зараз всі думки старости направлені на розвиток свого рідного села. Вона активно вивчає проблеми людей та намагається якомога швидше їх вирішувати, а ще сподівається, що стане корисною для своєї маленької батьківщини та працюватиме лише на її розвиток.
До Низківського старостинського округу, окрім, власне, Низківки, входять і маленькі Радвине, Щокоть, Лютівка, Куропіївка, Філонівка, Привільне та Руда.
Тетяна ЛИТВИН
З кожним роком ми все більше віддаляємося від страшних років Другої світової війни. Поступово в людській пам’яті стираються події тих часів. Поміж нас стає все менше ветеранів, бо час невблаганний… Тим, кому довелось в сорокових роках у юному віці піти на фронт, зараз далеко за 90. А це живі свідки історії, наша пам’ять, наша гордість.
