Ще років сорок тому виноград у нашому краї практично не ріс. Кліматична зона не підходила, холодно. Проте поступово погодні умови на півночі Чернігівщини зазнавали змін і з часом у деяких людських обійстях з’явилися кущі виноградної лози, переважно - Ізабелли. Правду кажучи, ягоди виросталидрібними, кислуватими й невисоких смакових якостей. Що поробиш, технічний сорт. Дехто пускав урожай на виробництво домашнього вина, але для нормального бродіння доводилося додавати в сусло чимало цукру. Причина була простою: у наших широтах бракувало сонця, тож виноград не міг набрати потрібної природної цукристості.
Вже років з двадцять спостерігається глобальне потепління, і на Сновщині почали вирощувати столовий виноград. Його насадження вже не вимерзають, як колись. Єдина умова – накривати у холодну пору року. Протягом останніх десятиріч в Україні було створено багато різноманітних сортів і гібридних форм винограду. Це заслуга як відомого Інституту виноградарства і виноробства ім.В.Таїрова (Одеська обл.), так і ряду селекціонерів-любителів. Варто згадати дуже популярну останнім часом форму «Слава Україні» виноградаря-ентузіаста Миколи Вишневецького. Жовто-зеленого забарвлення, грона великі, вагою до 1,5 кг. Вага ягоди 10-12 г, має чудовий гармонійний смак. Морозостійкість – до 24о С. У нашій країні багато талановитих і відданих справі аграріїв. Їхні методи – це не генна модифікація, а творчий підхід і максимальна реалізація потенціалу, закладеного природою у виноград. Виноградарі отримали можливість збирати чудові врожаї, забезпечуючи себе та земляків смачною і високотоварною продукцією. У людей з’явився вибір: купувати в магазині турецький киш-миш, для вирощування якого використовуються гормональні препарати та чимало іншої «хімії», або придбати на відомому базарі кілограм «Аркадії», принесеної знайомим господарем.
Виноград перестав бути властивим лише причорноморському регіону. Виноградників стає все більше на Дніпропетровщині, Полтавщині і навіть Київщині та Чернігівщині. Деякі ентузіасти починали з однієї-єдиної посадженої заради цікавості лози, а тепер доглядають плантації з двохсот-трьохсот кущів. Відомий приклад – родина українських виноградарів Полішко з Дніпра – батько й два сини. (До речі, вони поділилися своїм корисним спостереженням: чимало сортів винограду на чорноземі достигають пізніше, ніж на супіску. Тобто грунти півночі Чернігівщини хоч і не дуже родючі, але теж мають певні переваги). І ще – такий відомий шкідник, як філоксера, неохоче поширюється на піщанисті території.
Важливий момент: поступово у минуле відходить сорт Ізабелла. Декому він подобався за невибагливість – добре «тримає удари» морозу, стійкий до хвороб і шкідників, не потребує регулярної технологічної обрізки. Однак смак у ягід «не дуже». А найголовніше – якщо робити з Ізабелли вино, то у ньому з’являється метиловий спирт, шкідливий для людського організму. (Особливо для очей). Саме тому в Європі вже давно заборонене промислове виробництво вина з винограду так званих ізабеллових сортів.
Хоча на нашій місцевості, правду кажучи, досі не склалася традиційна культура виноробства. Вважається, що для цього потрібний досвід і надбання мінімум трьох поколінь. Треба вміти виростити виноград, оволодіти секретами винного виробництва і, що найголовніше, знати, як правильно вино споживати. Напевно, в Україні найкраще про все це можна дізнатися на Закарпатті. Виноград у цьому краї вирощується вже понад тисячу років. В епоху середньовіччя тут жили переселенці з Італії та Німеччині, які професійно культивували виноградну лозу. Та й грунти з кліматом там сприятливі для виноградарства. Одним із сучасних еталонів класичного виноробства вважається сімейна справа Івана Урсти. Живе він у селі Великі Береги Берегівського району. Має вельми поважний вік – вже давно йому перевалило за сімдесят років. З них понад чверть століття професійно вирощує виноград і виготовляє домашнє вино. Хист господарювати на землі перейняв від діда. Пам’ятає, як колись на Закарпатті росли 150-річні виноградні лози…
Площа виноградників Івана Урсти – понад 10 гектарів. На гірських схилах в нього росте більше як 30 тисяч кущів винограду. Сорти – Мускат-Оттонель, Трамінер, Леанка, Б’янка, Каберне-совіньйон, Сапераві, Іршаї Олівер, Цвайгельт, Рислінг та ще чимало інших. Дуже добре зарекомендував себе сорт української селекції Голубок, з Херсонщини.
Виноградарство – справа складна. З 365 днів у році Іван Урста проводить на винограднику більше трьохсот. Добре, що родина допомагає. Вино майстер виготовляє за традиційними закарпатськими рецептами. Витримує його в дубових діжках мінімум півтора року. Вважає, що лише тоді воно «повнолітнє» і його можна пити. Натуральне вино – це велика сила. Іван Урста щиро каже, що вином насолоджується, лікується й із задоволенням частує інших людей. Історично на Закарпатті найбільш поширені білі сухі й напівсухі вина. Однак, відгукуючись на смаки деяких шанувальників цього старовинного напою, розвинулося й виробництво солодких. У Івана Урсти особливе сприйняття навколишнього світу. Він аргументує: у Біблії вино згадується близько тисячі разів, а горілка й пиво – жодного разу. Тож сам Господь Бог вказав, який напій є більш властивим для людини.
У 2012 році Іван Урста став переможцем закарпатського фестивалю-конкурсу «Червене вино». (Саме «Червене», це на місцевому діалекті). Хоча, мабуть, найвищою оцінкою для винороба є захоплені відгуки тих, хто хоча б раз скуштував його сонячні напої. А сумлінна праця, людська шана і Господня прихильність завжди привертають подарунки долі. Свого часу сім’я Урсти наводила лад на занедбаній ділянці край гори. Після одного з ударів інструмент провалився під землю. Спочатку була думка, що близько до поверхні пролягає потік води. Але коли розкопали те місце – знайшли старовинний, майже тридцятиметрової довжини, винний льох. Колись давно він був забутий людьми, а тепер повернувся до життя. Так само, як повертаються до нас старовинні традиції виноградства і виноробства, виплекані Іваном Урстою.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий