ЖИТТЯ – МОВ ДЕТЕКТИВ

ПРАВОСЛАВНІ ДУХОВНІ ПІСНЕСПІВИ

Їх було усього шестеро: Тетяна Куценко, Надія Чулінда, Марина Єрмак, Ольга Мураха, Алла Ташлик і Яна Фазан – учасників хору Свято-Миколаївського Всецариці храму. З ними – керівник Віталій Трофименко. Їх вік – від майже юного до пенсійного. За фахом вони також дуже різняться між собою: лікар, педагоги, бухгалтер, викладачі музичної школи. Але всіх об’єднує любов до духовних піснеспівів.

ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ ПІВСТОЛІТТЯ

Рівно півстоліття тому школа №4 (нині це районна гімназія) випустила два класи. Майже всі учні здобули вищу освіту, приблизно половина працювала педагогами. Крізь десятиліття вони, тепер уже немолоді люди, пронесли юнацьку дружбу, найкращі спогади про своїх учителів. І кожні десять років з’їжджаються, злітаються до рідного міста, щоб обняти одне одного, розпитати-розповісти, ще раз подякувати наставникам…

«Життя прожив, мов один день», - ділиться враженнями 90-літній ювіляр П.О.СОЛОДОВНИК

Минулого вівторка чепурний заквітчаний будиночок №17 по вулиці Чкалова приймав гостей: його господареві того дня виповнилося дев’яносто років! Стрункий, підтягнутий, із прямою спиною, він виглядає набагато молодшим. Залюбки вирощує на власному городі хрусткі огірки та червоні помідори, весь час клопочеться по господарству.

Герої з нами поруч

Цю стареньку бабусю у Щорсі знає багато людей: хтось пам’ятає як вона працювала у громадському харчуванні. Хтось зустрічав її в магазині чи на базарі. З кимось вона спілкувалася тісніше, з іншими була просто знайома. Так ось хочемо сказати всім, хто знає Надію Михайлівну ГЕТЬМАН, що 20 липня вона зустріла своє 95-ліття!

Фотофакт

Кордон між Щорським і Менським районами обладнаний вказівним знаком, має місце для зупинки, донедавна була симпатична альтанка, де проїжджі могли відпочити, перекусити. Традиційно на цьому умовному кордоні зустрічають дорогих гостей чи проводжають до цієї межі. Ділові люди нерідко з’їжджаються сюди, аби оперативно вирішити якісь термінові проблеми. Зараз сюди соромно наближатися: альтанка занедбана, довкілля забруднене купами сміття, скрізь височіють бур’яни.
Словом, кордон, який є візитівкою району, втратив свої принади.
Фото Валентини ВОЛОКУШИНОЇ

Хочу знати правду

Наболіле

Мій батько був мобілізований в армію (на перепідготовку) перед самою війною (з Петрівки у Білу Церву). Знаю, що він воював, визволяючи Україну, зокрема, Київ, що потрапляв в полон, звідки вийшов. Вийшов з глибокою душевною раною і працював в селі, підтримував сім’ю. Та стався прихід власівців, які його силоміць (так казала мама) забрали в ліс.
Коли я подорослішав, став на ноги – почав шукати хоч якихось свідків, хоч якісь сліди. Все марно. До речі, марними були і спроби неньки обходити різні інстанції. Словом, і досі не знайдено відповідь: чи батька розстріляли, чи кудись вивезли…
Мені нині 77 років, однак забути минуле, своїх рідних не можу і вирішив через газету спробувати знайти хоч якусь ниточку в цій сімейній драмі. Тепер такі технології, інтернет, бази даних різних спецслужб, то, може, хтось щось підкаже.
Власне, і сам я ніхто, бо, як і батько, не вважаюсь ні ветераном, ні бандерівцем, ні власівцем.
Олександр СТАРОДУБЕЦЬ
с.Петрівка