І справді, оповідь захоплює з перших рядків, адже незабутні враження автора від спілкування з різними людьми, короткі , але влучні характеристики тих, з ким на довгій життєвій ниві звела доля, свідчать: Миколу Микитовича з-поміж багатьох наших сучасників вирізняє любов до людей, його доброзичливість. Власне бачення і справедлива оцінка подій та особистостей, із якими доводилося працювати, викликає повагу. «Робота в міліції сформувала мою стійку життєву позицію,- пише у передмові автор. - Це – справедливість, повага до людини, безкорисність у стосунках, відданість службовим обов’язкам».
А сама книга, вірніше її перша глава, повертає нас у далекий 1959 рік на перон залізничної станції «Бахмач-Пасажирський». Демобілізований солдат повертається зі служби. Доля розпорядилася так, щоб саме тут старший сержант зустрівся із начальником Бахмацького райвідділу міліції підполковником Гвоздєвим, який запропонував Миколі Бурдюгу роботу в органах внутрішніх справ. А далі автор стрімко залучає читача до історій з життя оперативника, гідних пера кращих письменників, які пишуть у жанрі детективів. От лише оповіді ці не придумані в тиші кабінетів, а з реального життя. Спочатку відбувалися вони на теренах Бахмацького району. Гучні кримінальні справи, специфічна міліцейська романтика, професійне братство, часом жорстока школа оперативної роботи, взаєморозуміння і взаємовиручка, житейська мудрість – це складові служби в органах. У спогадах ідеться про те, як разом із колегами ловили шахрая «професора», котрий, користуючись довірою людей, виманював гроші, про відрядження до Кишенева, як щиро зустріли та допомагали молдавські колеги.
Взагалі праця оперативника передбачає доволі часті відрядження. А відрядження – це нові враження, нові знайомства. Розповіді про рутинну, а частіше – ризиковану роботу органічно пересипаються переказами випадкового спілкування, спогадами про людей, з якими доля звела ненадовго, але які справили на автора незабутнє враження. Микола Микитович і досі не втратив здатність захоплюватися, дивуватися, вчитися простоті, доброті і мудрості. І від цього його твір лише виграє: розмова з людиною цікавої долі, опис простого побуту, замальовки про чудові краєвиди – все органічно вписується і доповнює «Спогади оперативника». Важливо, що читач не стомлюється від одноманітності.
Напружена робота оперативника вимагає не лише робочого часу, але поглинає чи не всю людину до останку. Так виходило, що сім’я майже не бачила М.М. Бурдюга. Але при цьому він зумів успішно закінчити заочне відділення юридичного факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Тож не забув вплести в розповіді спогади про студентські роки, які в кожного багаті на різноманітні «приколи», іскрометний гумор. Та все ж досі Микола Миколайович із вдячністю згадує свою альма-матер, мудрих і терплячих викладачів.
Особливої уваги заслуговує розповідь автора про свою родину. З таким теплом про матінку, батька та своїх п’ятьох братів і сестер може говорити лише щира дитина, яка виросла в любові й цінує моральні цінності свого роду й нашого народу. Матуся усяку роботу виконувала з піснею. З сумом і водночас гордістю розповідає про закатованого німецькими окупантами старшого брата-підпільника. Світлі спогади живуть у душі Миколи Микитовича про нині вже покійну дружину Валентину Вікторівну. Гордиться батько своїми дітьми – Тетяною і Сергієм, які подарували йому онуків, має вже й правнучку.
Частина друга книги «Спогади оперативника» присвячена рокам праці начальником Щорського райвідділу міліції. І знову «закручує» детектив – цього разу про кримінального «авторитета» Єрмака, котрий свого часу тримав у страху нашу місцевість. «Живе Єрмак і понині в Щорському районі, на хуторі Лука, неподалік партизанських землянок. Займається збором лікарських трав. Відпустив велику бороду. Мешкає в маленькій хатині. Не той тепер Єрмак, що користувався «авторитетом» у злочинному світі. Постарів. «Зав’язав» з брудними справами», - завершує цю історію автор.
Безумовно, цікавість читачів викличуть розділи книги, присвячені таким резонансним справам, як убивство листоноші в лісі під Гутою Студенецькою, зухвала крадіжка з музею Миколи Щорса, жорстоке вбивство працівника телеательє Марка Ліфшиця та багато інших. Їх розкриття стало можливим завдяки професійним діям багатьох молодих і досвідчених працівників райвідділу міліції, слідчого прокуратури, колишнього фронтовика М.І. Куриленка, допомозі місцевих жителів.
У книзі багато уваги присвячено правоохоронцям, з яким М.М. Бурдюг ділив міліцейські будні. З глибокою повагою згадує автор сімейні династії В.Ф. Апецька та його сина також майора міліції Сергія, В.Т. Хоменка й сина Станіслава, свого замполіта А.Ф. Горбатовича та сина Олега, котрий очолював лінійне відділення міліції. Старшому поколінню щорсівчан добре відомі імена наших земляків-правоохоронців, шанобливо згадувані в книзі: легенди міліції В.П. Осадчого, який був удостоєний почесного звання «Ваше благородіє» і отримав визнання кращого працівника МВС, а також досвідчених і талановитих оперативників Г.Я. Бучича, В.І. Тупиці, І.П. Черьопка, Л.Г. Кашуби, М.І. Дідка, В.С. Малишенка, О.І. Коробка, Г.М. Салати, О.М.Федченко, Л.П.Аникієнка, В.С. Одарича, В.Г. Герасименка, В.І Жолобецького, А.Т. Солохи та інших. Не поскупився Микола Микитович на схвальні слова й про молодше покоління правоохоронців, які гідно продовжують добрі традиції своїх попередників. Прискіпливий читач знайде у спогадах чимало знайомих імен, цікавих замальовок про відомих у нашому районі людей.
Перші читачі книги, які зібралися в центральній районній бібліотеці на зустріч із її автором, дякували М.М. Бурдюгу за таку велику й цікаву роботу, висловлювали надію на продовження. Захоплюючись інтригуючими оповідями, висловлювали зауваження. Приміром, неоднозначно була сприйнята глава «Як нами «керували» партійні органи». Микола Миколайович із вдячністю сприймав побажання М.І. Мотяша більше уваги приділяти описам природи, спогади О.С. Жерденка про співпрацю міліції із педагогічним колективом Щорського ПТУ-7, Р.І. Смаглюк про співробітництво із судом, оцінку Н.П. Мокросноп гідного внеску в написання історії рідного краю, М.М. Лукашової щодо тенденційного підходу до оцінки діяльності деяких партійних керівників району. Особливо хвилюючим був виступ сина Миколи Микитовича Сергія –підполковника у відставці, чорнобильця, учасника бойових дій у Нагірному Карабаху. Але говорив Сергій Миколайович не про книгу, а про свого тата, людяного, люблячого суворого й надзвичайно турботливого. «Спасибі тобі за доброту й науку»,- завершив свою промову вдячний син.
Усе життя М.М. Бурдюга, на якій би посаді він ні трудився, дорікали в м’якотілості. І зараз, працюючи адвокатом, Микола Микитович бачить перед собою щоразу не злочинця, а перш за все людину. Доброта ніколи не була вадою чи гріхом. Це заповідали йому його батьки, це залишає у спадок своїм нащадкам і він. Сьогодні Микола Микитович дуже затребувана людина. До нього звертаються, у нього вірять. І він поспішає творити добро. Можливо, наступна книга буде саме про це?..
До речі, виготовлення і видавництво книги Миколи Бурдюга «Спогади оперативника» у видавничому домі «Букрек» (м. Чернівці) стало можливими завдяки зусиллям нашого земляка Миколи Максимця.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий