Доки приватний підприємець Олександр Свідельський переймав досвід господарювання у Голландії, його кількагектарне картопляне поле «прибрали» любителі дармового

Цей свіжий випадок і досі на вустах багатьох людей. І пошепки, і вголос переповідають вони про свої «ліві» прибутки, що впали на голови, немов грім із ясного неба.
Картина (приблизно) виглядала так. Деякі проникливі кучинівці (справді, де тільки їх нема?), проїжджаючи ділянкою дороги з Низківки до Радвиного, побачили величезну ділянку невикопаної картоплі. Мабуть,
вирішили: «Це ж поле забарівського фермера Свідельського, який нині десь за кордоном і найближчими днями не повернеться. А картопля перемерзає, то чого ж добру пропадати?»
Словом, пригнали вони тракторець, залучивши на допомогу і дружин, і тещ, і кумів. Гнули спини до сьомого поту, зате нагрузили повний причеп перебраної бульби. Раділи, мовляв, хоч і мерзлої трохи відкинули, - крупної, непобитої, рожевих і білих кольорів стільки завантажили! Біла взагалі нагадувала великі снігові кульки. А смачна яка! Вдома, коли в чавуні варили, запах стояв на три ближні вулиці. І розварюється миттєво: за 15 хвилин перетворюється на пюре.
Наступного ранку ці кучинівці знову були на полі. Але, - о, диво! – окрім них, там хазяйнували десятки інших спритників – з навколишніх хуторів, Великого Щимеля, Низківки, Суничного, Попільні, Синявки, навіть зі Щорса. Дехто додумався кілочки позабивати, дехто борозни відтоптував. А пообіді народу взагалі повалила сила-силенна. Їхали кіньми з підводами, тракторами, автомобілями, велосипедами. Гуртувалися сім’ями і з сусідами, вантажили викопану, виорану картоплю у сітки, мішки. Бувало, сварилися, де чиї ряди, шукали закупівельників, аби купили зібраний врожай.
Робота кипіла до тих пір, доки про ситуацію не дізнався власник, котрий, повернувшись із відрядження, думав зайнятися своєю картоплею.
Можна лише здогадуватися про його враження від побаченого. Це був шок!
До речі, коли наші журналісти вийшли на зв’язок з ним, О.М. Свідельський підтвердив те, що нікому не дозволяв приходити на його поле, що все відбувалося хаотично й зухвало. Підтвердив він і гострі моменти з деякими кучинівцями. Не хотіли вони по-доброму забиратися геть з чужої землі, не хотіли повертати крадене. Навіть з собаками і обрізом на картоплю виїжджали…
І хоча тепер все позаду (поле підприємець Свідельський переорює), гіркота від усвідомлення поведінки земляків зосталася. Він всіх не винить, бо більшість дійсно повірила у даремну бульбу, у дармові заробітки. Зрештою, життя нині таке… Запитань воно ставить більше, аніж відповідей отримує. Але Олександру Миколайовичу хочеться бачити його іншим, кращим, бо (за словами сільського голови Низківки Людмили Гордієнко), цей підприємець вже зробив чимало хорошого селянам. А нам господарник зізнався, що думав цю картоплю на насіння зберегти. Не вийшло, але наступного року він планує нові площі садити.
Віриться: навіть з нашою ментальністю у нього все вийде!
Олена КОМПАНЕЦЬ