І. З молитвою у серці
До нашого краю завітав талановитий посланець від Бога. Його життя – це Божий дар, сто потінь, сто доріг і безліч справ.
Це було 5 червня 2002 року. І вже 1 серпня відбулося перше Богослужіння. Тут він довгий час стояв на колінах і просив у Господа допомоги нам, грішним. «Помоги им, Господи, веру опять обрести, слепоту побороть, свою душу спасти».
На сьогодні прикрасою нашого міста є чудова споруда-святиня – храм Святого Миколая-Чудотворця. Для прихожан-християн – храм Душі. А наш протиєрей отець Павло – неординарна особистість – не перестає робити добро на сновській землі. «Он молит небеса за сирот и за вдов: дай голодному хлеб, дай бездомному кров, и чтоб дети росли и не ведали зла, не жалейте для них ни любви, ни добра».
При храмі є недільна дитяча школа. Учителями там – подружжя отець Василій та матушка Яна. У молодшій групі – обдарована жінка-вчитель Галина Григорівна. Її доброта – це те, що може почути глухий і побачити сліпий. У школі завжди тепло, затишно, звучить молитва во благо.
Діти вивчають ази православ’я, фольклор, знайомляться з призабутими традиціями, обрядами: колядками, щедрівками тощо. Отець Василій є їхнім наставником, якого дітки обожнюють, прислухаються до його порад. Вивчають старослов’янську. Співають у церковному хорі. Читають псалми. Матушка Яна зберігає духовний запал, щоб він довго служив дітям. Усі дітки різного віку і достатку. Але всі вони як один організм, як одне тіло. Ідуть до Бога разом з наставниками, будують храм. Це храм своєї душі. Цього року всі дітки недільної школи їздили на море відпочивати. Здійснили екскурсії до Одеси та Очакова. Були в монастирях. Поїздка – як нагорода за їхні старання. Усе було організовано на високому рівні. Мама матушки Яни та інші віруючі старанно готували свіжі сніданки дітям, бутерброди в дорогу тощо. Усе по-домашньому, від душі, з молитвою. І все це під опікою матушки Лідії, справжньої матері матерів. Це дійсно щастя, коли можеш мати таку сім’ю, що долею дана. Як на мене, їхня рідня – найкращий зразок мудрості. Тільки так виживемо у цьому жорстокому світі.
Ось зібрались ми, нас разом так багато – всі різні, самобутні, але життя звело...
Дай Боже, щоб прийшов час, коли прозріємо, коли приведе до храму віра (як інколи приводить людей із далеких доріг у своє рідне село ностальгія). Ми ростемо, мудрішаємо, старіємо, відходимо у небуття. А треба йти до вічності.
До нашого краю завітав талановитий посланець від Бога. Його життя – це Божий дар, сто потінь, сто доріг і безліч справ.
Це було 5 червня 2002 року. І вже 1 серпня відбулося перше Богослужіння. Тут він довгий час стояв на колінах і просив у Господа допомоги нам, грішним. «Помоги им, Господи, веру опять обрести, слепоту побороть, свою душу спасти».
На сьогодні прикрасою нашого міста є чудова споруда-святиня – храм Святого Миколая-Чудотворця. Для прихожан-християн – храм Душі. А наш протиєрей отець Павло – неординарна особистість – не перестає робити добро на сновській землі. «Он молит небеса за сирот и за вдов: дай голодному хлеб, дай бездомному кров, и чтоб дети росли и не ведали зла, не жалейте для них ни любви, ни добра».
При храмі є недільна дитяча школа. Учителями там – подружжя отець Василій та матушка Яна. У молодшій групі – обдарована жінка-вчитель Галина Григорівна. Її доброта – це те, що може почути глухий і побачити сліпий. У школі завжди тепло, затишно, звучить молитва во благо.
Діти вивчають ази православ’я, фольклор, знайомляться з призабутими традиціями, обрядами: колядками, щедрівками тощо. Отець Василій є їхнім наставником, якого дітки обожнюють, прислухаються до його порад. Вивчають старослов’янську. Співають у церковному хорі. Читають псалми. Матушка Яна зберігає духовний запал, щоб він довго служив дітям. Усі дітки різного віку і достатку. Але всі вони як один організм, як одне тіло. Ідуть до Бога разом з наставниками, будують храм. Це храм своєї душі. Цього року всі дітки недільної школи їздили на море відпочивати. Здійснили екскурсії до Одеси та Очакова. Були в монастирях. Поїздка – як нагорода за їхні старання. Усе було організовано на високому рівні. Мама матушки Яни та інші віруючі старанно готували свіжі сніданки дітям, бутерброди в дорогу тощо. Усе по-домашньому, від душі, з молитвою. І все це під опікою матушки Лідії, справжньої матері матерів. Це дійсно щастя, коли можеш мати таку сім’ю, що долею дана. Як на мене, їхня рідня – найкращий зразок мудрості. Тільки так виживемо у цьому жорстокому світі.
Ось зібрались ми, нас разом так багато – всі різні, самобутні, але життя звело...
Дай Боже, щоб прийшов час, коли прозріємо, коли приведе до храму віра (як інколи приводить людей із далеких доріг у своє рідне село ностальгія). Ми ростемо, мудрішаємо, старіємо, відходимо у небуття. А треба йти до вічності.
ІІ. Паростки для нащадків
«Наше село Займище – благодатний куточок планети, що його згідно з легендою Господь залишив собі на земний рай. Земля тут пахне медом. Вода – як молоко. А з неба в душу людей ллється пісня» (О.Смоляк).
Минають роки, віки, відходять люди, які творили історію. Приходять інші, щоб продовжувати.
«Про людей хороших, про діла їх славні довго ми б могли розповідати. Їх сьогодні й завтра, їх минуле й давнє, та дозвольте інше вам сказати» (О.Лантух).
Отець Павло залишив паросток для нащадків і в нашому селі. Продовжив його історію. Перша служба відбулася 27 вересня 2002 року (зі слів отця Павла). Простягнув нашим землякам руку довіри, відчувши серцем, побачивши потребу і бажання відродити святиню. Своїм добрим словом, щирим ставленням до людей надихав їх на потрібну допомогу. Приходили і чоловіки, й жінки з села Займище. Приїздив отець з Кучинівки зі своїми прихожанами. Зносили ікони, рушники, збирали кошти. Жінки готували обіди, годували людей. Люди похилого віку, які не в змозі допомогти фізично, молилися вдома. 7 січня 2003 року церква запрацювала по-справжньому. Отець Павло з матушкою Лідією їздили кожної неділі й на всі свята. Служба проходила благоуханно. Мудрець служив літургію. Вчив людей відкривати серце Духові. І він допоможе в немочах, підкаже, як молитися, як чинити, як вийти з біди, перемогти обставини. Бо, як мовить Святий Павло, «коли за нас Бог, то хто проти нас». А Бог завжди з нами. За тих, хто відкрився й довірився йому.
Маючи нагоду, хочу щиро поклонитися за цю благородну потрібну справу-подію в першу чергу Богові, отцю Павлу, а також усім, хто брав участь у відродженні нашої святині.
Швидко пролетіло 15 років. Сьогодні настоятелем нашої церкви є отець Михайло, який заслуговує на добре слово. На превеликий жаль, постійними прихожанами є 4-7 чоловік. Але церква діюча. Отець Михайло разом з матушкою та півчою регулярно приїздять до нас. І це добре, це потрібно.
Як кажуть у народі, без мрії людина, як без долі. Мріємо про недільну дитячу школу влітку. Слава Богу, в селі є молоде покоління, наше майбутнє, наша надія. Є добро та благословення отця Павла. Підтримка вчителів недільної школи міста Сновськ. А ще в цьому році здійснилася мрія нашого невтомного «Нестора-літописця» О.Є. Крумкача і старости села А.М. Ларченка: 7.07.2017 р. було встановлено хрест на місці існування Пустинного Миронівського монастиря (історію про існування монастиря можна прочитати в книзі «Історія села Займище», написаній О.Крумкачем).
А ще в отця Павла є дуже гарна риса характеру – почату справу завжди доводити до кінця, хоч і не буде від цього очікуваної подяки. Він мріє поставити капличку на місці існування жіночого та чоловічого монастиря.
Шановний отче Павле! Дай Вам Боже здоров’я, наснаги на довгий час і на довгі роки творити добро на землі. Усім служителям Божого Слова і нашим займищанам здоров’я, терпіння, Божого благословіння.
Майбутнє нашого села в наших руках. Деякі займищани вже задумались: а що ми зробили для села?..
Моє село найкраще на Вкраїні,
Моє село, молюся за тебе.
Бо тут мій світ, моя родина,
І сонце ясне, й небо голубе.
Ти нас підняло, вивчило, зростило,
Ти пісню, долю й щастя нам дало.
Тому таке завжди кохане й миле,
Навіки рідне Займище-село.
Моє село, як тебе не кохати?
О, Займище, як же без тебе жить?
І як пісні про тебе не співати,
І як тебе, як матір, не любить?
(Ф.Дорошенко).
Ольга ГЕЦЬ, м.Київ – с.Займище
Комментариев нет:
Отправить комментарий