Життя прожити – не поле перейти, кажуть у народі. Нелегким і тернистим було воно у Івана Васильовича Рибальченка, якому незабаром виповниться 90 років, і в його рідної сестри Наталії Василівни Руденок, якій вже зозуля накувала 87 літ.
Але вони згадують прожите без журби, сліз і розпачу. Народилися ці поважні земляки і мешкають наразі в селі Займище.
– Господь кожному дає свій хрест, - каже ювілярка. - Сильному – завжди важкий, бо знає, що не зігнеться і не зламається під цією ношею. Я із сестрами та братом Іваном успадкували від батьків оптимізм, любов до праці. Завдяки цьому й вижили у голод та під час німецької окупації.
А перед тим по їхній родині боляче шмагонула колективізація. Дідусь по матері Антон Харитонович тяжко трудився на землі, щоб прогодувати сім’ю, проте вступити до колгоспу не поспішав. Тому його записали до куркулів, попри те, що мав хіба що «сарай драний», кухню боком, а кобилу – з одним оком, та на хаті три кулі. Батько і діти до сьомого поту гнули спину в колгоспі...
Попри поважний вік, доживають наші ювіляри самі. У Івана померла дружина, у Наталії відійшов у інший світ чоловік. Їх доглядають діти. Але наші старожили почувають себе бадьоро, їхні очі світяться оптимізмом, непереборною любов’ю до життя
Кожен день зустрічають з радістю і надією. Господь щедро наділяє їх своєю благодаттю, подарувавши активне довголіття і велике материнське щастя.
Георгій ЛЕПНЮК,
член ради ветеранів
Фото з архіву автора
Але вони згадують прожите без журби, сліз і розпачу. Народилися ці поважні земляки і мешкають наразі в селі Займище.
– Господь кожному дає свій хрест, - каже ювілярка. - Сильному – завжди важкий, бо знає, що не зігнеться і не зламається під цією ношею. Я із сестрами та братом Іваном успадкували від батьків оптимізм, любов до праці. Завдяки цьому й вижили у голод та під час німецької окупації.
А перед тим по їхній родині боляче шмагонула колективізація. Дідусь по матері Антон Харитонович тяжко трудився на землі, щоб прогодувати сім’ю, проте вступити до колгоспу не поспішав. Тому його записали до куркулів, попри те, що мав хіба що «сарай драний», кухню боком, а кобилу – з одним оком, та на хаті три кулі. Батько і діти до сьомого поту гнули спину в колгоспі...
Попри поважний вік, доживають наші ювіляри самі. У Івана померла дружина, у Наталії відійшов у інший світ чоловік. Їх доглядають діти. Але наші старожили почувають себе бадьоро, їхні очі світяться оптимізмом, непереборною любов’ю до життя
Кожен день зустрічають з радістю і надією. Господь щедро наділяє їх своєю благодаттю, подарувавши активне довголіття і велике материнське щастя.
Георгій ЛЕПНЮК,
член ради ветеранів
Фото з архіву автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий