Минулі роки для Петра Григоровича Халімана були нелегкі. Їх, не в мажорному ключі, а у більшості випадків – у борні з недугами, вічними клопотами по господарству відзначала ця поважна в селі людина, перед якою й дотепер більшості зі старшого покоління хочеться скинути шапку і сказати «спасибі!» – за зроблене по газифікації і розбудові інфраструктури Тихонович, за вулицю Молодіжну і високі врожаї на широких ланах, за те, що, зрештою, естафету значимих справ передав у руки послідовника Анатолія Ігнатенка.
І хоч один одному вони у дружбі не клялися, не чаювали і на полювання не їздили, зате кожен по-своєму віддав і продовжує віддавати себе громаді, людям, власній родині.
Повертаючись до постаті Петра Халімана, скажу: «Він і досі – з вогником у очах, доволі по-молодецьки виглядає, сімдесятишестирічний вже, а даси років на десять менше!»
Для цього ніяких особливих рецептів не використовує, хіба що прості фізичні вправи, зарядку й деякі складові тібетської йоги. Та ще позитив у світосприйнятті, ставленні до дружини Любові Пилипівни, дітей, онуків, односельців.
Палити цигарки й пити горілку Петро Григорович кинув в один день – 17 вересня 1999 року. Запам’ятав цю дату «на зубок», бо не просто йому далася...
Тепер не шкодує, й іншим радить набратися сили волі задля подібного вчинку. Щоб бути здоровішими, енергійнішими, навіть веселішими! Раніше займався ще й моржуванням, обливаючись щодня водою й купаючись в ополонці ставка. Робив процедури щодня – від весни до зими, аж поки не перехворів на інфаркт. Після поставленого діагнозу лікарі заборонили давати навантаження на судини і серце, порадивши навіть на Водохреща у воду не пірнати. Мотивували тим, що січнева купіль небезпечна для роботи серця, оскільки різку зміну температури тіла, миттєве звуження судин організму витримувати не просто.
Петро Григорович сприйняв настанови медичних світил належним чином і вірою у те, що Всевишній за це на нього не образиться, адже жити продовжує за головними Божими настановами: у гармонії з людьми і природою, у любові до ближнього і прагненням дарувати оточуючому світу добро.
А добро – це те, що може почути навіть глухий і побачити сліпий. Принаймні, так стверджував великий класик світової літератури Марк Твен.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
І хоч один одному вони у дружбі не клялися, не чаювали і на полювання не їздили, зате кожен по-своєму віддав і продовжує віддавати себе громаді, людям, власній родині.
Повертаючись до постаті Петра Халімана, скажу: «Він і досі – з вогником у очах, доволі по-молодецьки виглядає, сімдесятишестирічний вже, а даси років на десять менше!»
Для цього ніяких особливих рецептів не використовує, хіба що прості фізичні вправи, зарядку й деякі складові тібетської йоги. Та ще позитив у світосприйнятті, ставленні до дружини Любові Пилипівни, дітей, онуків, односельців.
Палити цигарки й пити горілку Петро Григорович кинув в один день – 17 вересня 1999 року. Запам’ятав цю дату «на зубок», бо не просто йому далася...
Тепер не шкодує, й іншим радить набратися сили волі задля подібного вчинку. Щоб бути здоровішими, енергійнішими, навіть веселішими! Раніше займався ще й моржуванням, обливаючись щодня водою й купаючись в ополонці ставка. Робив процедури щодня – від весни до зими, аж поки не перехворів на інфаркт. Після поставленого діагнозу лікарі заборонили давати навантаження на судини і серце, порадивши навіть на Водохреща у воду не пірнати. Мотивували тим, що січнева купіль небезпечна для роботи серця, оскільки різку зміну температури тіла, миттєве звуження судин організму витримувати не просто.
Петро Григорович сприйняв настанови медичних світил належним чином і вірою у те, що Всевишній за це на нього не образиться, адже жити продовжує за головними Божими настановами: у гармонії з людьми і природою, у любові до ближнього і прагненням дарувати оточуючому світу добро.
А добро – це те, що може почути навіть глухий і побачити сліпий. Принаймні, так стверджував великий класик світової літератури Марк Твен.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий