Перед традиційним весняним жіночим святом, коли чоловіки готують подарунки і найніжніші слова своїм коханим, мамам, сестрам, бабусям, ми завітали до дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ) Куценків у Сновську. Тут живе, мабуть, найщасливіша багатодітна мама. За майже 10 років існування такого закладу (створений він 30 травня 2008 року) лагідними руками мами Оксани і тата Павла обігріто 22 дитини. Кількох дітей, що перебували в них, всиновлено або вони повернулися в свої родини. Дехто вже виріс і покинув домівку, що стала рідною, але все одно колишні малюки, нині дорослі хлопці і дівчата, приїжджають саме сюди.
Нині в дитячому будинку сімейного типу 9 дітей - 7 хлопчиків і 2 дівчинки. Вісім з них навчаються в різних школах міста, а найменший син відвідує дитсадок. Щодо старших, то Валерія нині студентка, заміж вийшли Таня і Катя. Тож Оксана і Павло – вже дідусь і бабуся, мають від найстаршої доньки Катерини двох онуків. Ілля побував в АТО, а нещодавно привозив знайомити свою кохану з батьками. Настя і Дмитро – це діти, які влаштувалися в родину за останні 2 роки.
При всіх клопотах і турботах у такій багатодітній родині мама Оксана ще й працює вихователем у гімназії! У неї 27 років педагогічного стажу. Тато Павло - пастор у християн-баптистів. Діти виховуються в атмосфері дружби, взаємоповаги, в родині ніхто не курить, не п’є, не злословить.
- Ми вчимо дітей, щоб вони все вміли робити і могли створювати потім домашній затишок у своїх сім`ях. Намагаємося бути прикладом для них. Діти до нас потрапляли різні і з різних побутових умов. Не вміли вдягатися і їсти самостійно. Наприклад, Настя Бригинець прийшла до нас у трирічному віці, їла в основному сирі овочі і ніяк не хотіла вживати звичайну їжу – чи то млинці, чи борщі. Вперше одягла плаття на відкриття ДБСТ, такого вбрання раніше вона не знала.
Настя Бригинець перемагає у вільній боротьбі навіть хлопців-однолітків.
Нині – це мила привітна дівчинка, причому чемпіонка з вільної боротьби. Заробила аж 29 медалей і зайняла І місце на Всеукраїнських змаганнях в Малині. На вільну боротьбу ходить і Тимур, має свої перші нагороди. Кожна дитина в родині Куценків – унікальна по-своєму. Всі без виключення ходять на тістопластику. Коридор будинку прикрашений їхніми виробами. Займаються вихованці додатково англійською (до речі, Катерина є викладачем цієї мови у центрі дитячої та юнацької творчості), співають, відвідують спортивні секції.
Будиночок для відпочинку у дворі ДБСТ.
Їм ніколи не сумно вдома, бо у них своя компанія. Можна пограти в ігри, поспілкуватися. Ввечері обов’язково збираються в найбільшій кімнаті і грають в логічні настільні ігри, або в рухливі. Причому разом з татом і мамою. Виграють частіше діти. Взимку ліпили снігові фігури, влаштовували на Різдво Вертеп.
У будинку живе білий пухнастий кіт, який любить спати на акваріумі. Ще ростять курей, щоб мати свіжі яйця, були й перепілки колись. Доглядають діти за домашніми улюбленцями по черзі, як і прибирають в будинку.
Наймолодші – два внуки та три синочки.
- За чергування на кухні хлопці і дівчата отримують бали, - каже тато Павло. – Потім, відповідно до їх кількості, отримують кишенькові гроші. Це хороший стимул для дітей.
Влітку усі гуртом працюють на городі, але такою великою командою саджати, обробляти земельну ділянку і збирати урожай дуже легко.
- До нас потрапляли діти, які не знали, як ростуть яблука. Казали, що в погребі в бабусі. Тож город для нашої сім`ї, це скоріше для того, щоб діти бачили, звідки беруться овочі, і в той же час привчалися до сільської праці. Ще невідомо, де їм доведеться влаштовуватися в житті, - кажуть батьки.
- Просто і легко займатися великою родиною влітку консервацією, - каже Оксана. – Одні миють банки, інші – овочі та ягоди. Одних компотів закатуємо на менше 300 банок!
Запитую, що дарують на 8 Березня мамі.
- Ми зазвичай приділяємо більше уваги маминому дню народження, яке вона святкує 11 березня. Даруємо щось зроблене своїми руками (наприклад, мені показали велике сімейне фото на стіні, обрамлене квілінгом). Одного разу дівчатка приготували сніданок в ліжко, - кажуть хлопці і тато.
Мама і тато. Витинанка від доньки Катерини.
- Діти допомагають мені щоденно в усіх домашніх справах, і на кухні в тому числі. Всі вміють готувати. Улюблена страва родини - м’ясний пиріг. Добре куховарить Павло-тато і вчить цьому дітей. Павло-молодший сам вміє робити пончики. Нема такого, що на жіноче свято вони помили посуд – і це вже подарунок. Якщо так вважати, то у мене кожен день 8 Березня! – усміхається і радіє Оксана.
Живуть вони великою родиною як і всі звичайні сім`ї – зі своїми проблемами і радощами. Піклуються про всіх дітей однаково і не розділяють їх на рідних і чужих.
Під час нашої розмови Оксана підійшла до вікна. Думаю, мабуть, змерзла після роботи, бо щойно повернулася, і хоче погріти руки біля батареї. Аж ні! Вона, спілкуючись з нами, проводжала дітей на гуртки і у вікно заглянула, щоб перевірити, чи наділа шапку донька, бо мороз на вулиці. Серце мами болить за всіх. І коли діти хворіють, вона теж не спить ночами. А ще в кожного повинні бути вивчені уроки, придбаний одяг та інші необхідні речі, прибрано в хаті, наготовлено на всіх їжі. Кожного батьки встигають приголубити, вислухати, не обділяють увагою і турботою. Ніяких домогосподарок і кухарів у них нема, як дехто вважає. Все роблять дружно гуртом самі.
Родина хоч і велика, але дуже легка на підйом. Розповіли, що влітку вони майже не сидять вдома, весь час у походи з наметами ходять. У Великому Щимелі організовують літній денний християнський табір, який в цьому році відвідало аж 106 дітей. Майже кожен вихованець з ДБСТ побував в «Артеку», на відпочинок в Америку літали всі, і навіть неодноразово. У дворі власними руками спорудили триповерховий будиночок навколо дерева. В ньому влітку навіть ночують, коли дуже жарко.
Минулого літа їздили на велосипедах у Бреч Корюківського району, а в цьому році хочуть на кілька днів здійснити велопробіг на Менщину, на Десну.
- Наш зять Петро, чоловік Катерини, родом з Одеси. Він дуже полюбив Полісся, безмежну зелень, річку, чого нема на півдні країни, - кажуть Куценки. – Тому його ідеєю стало зробити пліт і сплавлятися по Снові.
У цьому році пліт переробили на більший, що вміщав аж 15 чоловік. В основі його – 12 металевих бочок, на яких зроблено настил-підлога. Над плотом напнули тент від спекотного сонця. Брали з собою намети, продукти, посуд і пливли повільно зупинками три доби зі Сновська до Нових Млинів, милуючись навколишньою природою.
Завдяки колишньому колезі Оксани, а нині народному депутату Василю Амельченку, дітям вдалося побувати в Чернігові в розважальному центрі «Голлівуд». Наперебій хлопчики розповідали, що їм там дуже сподобалося і тепер вони мріють потрапити в аквапарк у Києві.
- Аквапарк це добре, але як нам доїхати такою великою родиною? З нагоди створення нашого будинку сімейного типу на День молоді у Сеньківці обласна влада 10 років тому подарувала нам автомобіль ВАЗ. Тепер ми вже всі не вміщаємося в нього. І найбільша наша мрія – придбання мікроавтобуса, – захоплено говорить Оксана. – Тоді ми б їздили всюди, де тільки захотіли!
Дійсно, кожному своє. Хтось мріє про золото чи хутро, або ще про якісь блага і розкоші, а родина Куценків хоче пізнавати світ разом з дітьми, подорожуючи. І це прекрасно! Сподіваємося, до 10-літнього ювілею знайдуться благодійники, які зроблять їм такий подарунок. Виховувати дітей (ще й прийомних), дарувати їм сімейний затишок – благородна і дуже відповідальна справа. Чи кожна звичайна родина робить для своїх чад стільки, як Оксана і Павло?
Наостанок хочу розповісти про хорошу традицію, яка склалася в родині Куценків. Чим би не займалися, і які б події не відзначали, вони все фотографують і знімають на відео. (До речі, чоловік доньки Катерини займається цим професійно, тож світлини виходять чудові). На стіні в окремих рамочках розміщені фото всіх дітей, які виховувалися й виховуються в ДБСТ. А коли дитина виростає і створює свою родину, Оксана і Павло дарують їй справжній сімейний альбом з фотографіями, на яких зафіксовані важливі і щемні моменти перебування в дитячому будинку сімейного типу. Таким чином батьки передають своїм вихованцям часточку тепла і любові, які зігріватимуть і оберігатимуть їх у майбутньому дорослому житті й нагадуватимуть про щасливе дитинство.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора та П.Красільнікова
Нині в дитячому будинку сімейного типу 9 дітей - 7 хлопчиків і 2 дівчинки. Вісім з них навчаються в різних школах міста, а найменший син відвідує дитсадок. Щодо старших, то Валерія нині студентка, заміж вийшли Таня і Катя. Тож Оксана і Павло – вже дідусь і бабуся, мають від найстаршої доньки Катерини двох онуків. Ілля побував в АТО, а нещодавно привозив знайомити свою кохану з батьками. Настя і Дмитро – це діти, які влаштувалися в родину за останні 2 роки.
При всіх клопотах і турботах у такій багатодітній родині мама Оксана ще й працює вихователем у гімназії! У неї 27 років педагогічного стажу. Тато Павло - пастор у християн-баптистів. Діти виховуються в атмосфері дружби, взаємоповаги, в родині ніхто не курить, не п’є, не злословить.
- Ми вчимо дітей, щоб вони все вміли робити і могли створювати потім домашній затишок у своїх сім`ях. Намагаємося бути прикладом для них. Діти до нас потрапляли різні і з різних побутових умов. Не вміли вдягатися і їсти самостійно. Наприклад, Настя Бригинець прийшла до нас у трирічному віці, їла в основному сирі овочі і ніяк не хотіла вживати звичайну їжу – чи то млинці, чи борщі. Вперше одягла плаття на відкриття ДБСТ, такого вбрання раніше вона не знала.
Нині – це мила привітна дівчинка, причому чемпіонка з вільної боротьби. Заробила аж 29 медалей і зайняла І місце на Всеукраїнських змаганнях в Малині. На вільну боротьбу ходить і Тимур, має свої перші нагороди. Кожна дитина в родині Куценків – унікальна по-своєму. Всі без виключення ходять на тістопластику. Коридор будинку прикрашений їхніми виробами. Займаються вихованці додатково англійською (до речі, Катерина є викладачем цієї мови у центрі дитячої та юнацької творчості), співають, відвідують спортивні секції.
Їм ніколи не сумно вдома, бо у них своя компанія. Можна пограти в ігри, поспілкуватися. Ввечері обов’язково збираються в найбільшій кімнаті і грають в логічні настільні ігри, або в рухливі. Причому разом з татом і мамою. Виграють частіше діти. Взимку ліпили снігові фігури, влаштовували на Різдво Вертеп.
У будинку живе білий пухнастий кіт, який любить спати на акваріумі. Ще ростять курей, щоб мати свіжі яйця, були й перепілки колись. Доглядають діти за домашніми улюбленцями по черзі, як і прибирають в будинку.
Влітку усі гуртом працюють на городі, але такою великою командою саджати, обробляти земельну ділянку і збирати урожай дуже легко.
- До нас потрапляли діти, які не знали, як ростуть яблука. Казали, що в погребі в бабусі. Тож город для нашої сім`ї, це скоріше для того, щоб діти бачили, звідки беруться овочі, і в той же час привчалися до сільської праці. Ще невідомо, де їм доведеться влаштовуватися в житті, - кажуть батьки.
- Просто і легко займатися великою родиною влітку консервацією, - каже Оксана. – Одні миють банки, інші – овочі та ягоди. Одних компотів закатуємо на менше 300 банок!
Запитую, що дарують на 8 Березня мамі.
- Ми зазвичай приділяємо більше уваги маминому дню народження, яке вона святкує 11 березня. Даруємо щось зроблене своїми руками (наприклад, мені показали велике сімейне фото на стіні, обрамлене квілінгом). Одного разу дівчатка приготували сніданок в ліжко, - кажуть хлопці і тато.
- Діти допомагають мені щоденно в усіх домашніх справах, і на кухні в тому числі. Всі вміють готувати. Улюблена страва родини - м’ясний пиріг. Добре куховарить Павло-тато і вчить цьому дітей. Павло-молодший сам вміє робити пончики. Нема такого, що на жіноче свято вони помили посуд – і це вже подарунок. Якщо так вважати, то у мене кожен день 8 Березня! – усміхається і радіє Оксана.
Живуть вони великою родиною як і всі звичайні сім`ї – зі своїми проблемами і радощами. Піклуються про всіх дітей однаково і не розділяють їх на рідних і чужих.
Під час нашої розмови Оксана підійшла до вікна. Думаю, мабуть, змерзла після роботи, бо щойно повернулася, і хоче погріти руки біля батареї. Аж ні! Вона, спілкуючись з нами, проводжала дітей на гуртки і у вікно заглянула, щоб перевірити, чи наділа шапку донька, бо мороз на вулиці. Серце мами болить за всіх. І коли діти хворіють, вона теж не спить ночами. А ще в кожного повинні бути вивчені уроки, придбаний одяг та інші необхідні речі, прибрано в хаті, наготовлено на всіх їжі. Кожного батьки встигають приголубити, вислухати, не обділяють увагою і турботою. Ніяких домогосподарок і кухарів у них нема, як дехто вважає. Все роблять дружно гуртом самі.
Родина хоч і велика, але дуже легка на підйом. Розповіли, що влітку вони майже не сидять вдома, весь час у походи з наметами ходять. У Великому Щимелі організовують літній денний християнський табір, який в цьому році відвідало аж 106 дітей. Майже кожен вихованець з ДБСТ побував в «Артеку», на відпочинок в Америку літали всі, і навіть неодноразово. У дворі власними руками спорудили триповерховий будиночок навколо дерева. В ньому влітку навіть ночують, коли дуже жарко.
Минулого літа їздили на велосипедах у Бреч Корюківського району, а в цьому році хочуть на кілька днів здійснити велопробіг на Менщину, на Десну.
- Наш зять Петро, чоловік Катерини, родом з Одеси. Він дуже полюбив Полісся, безмежну зелень, річку, чого нема на півдні країни, - кажуть Куценки. – Тому його ідеєю стало зробити пліт і сплавлятися по Снові.
У цьому році пліт переробили на більший, що вміщав аж 15 чоловік. В основі його – 12 металевих бочок, на яких зроблено настил-підлога. Над плотом напнули тент від спекотного сонця. Брали з собою намети, продукти, посуд і пливли повільно зупинками три доби зі Сновська до Нових Млинів, милуючись навколишньою природою.
Завдяки колишньому колезі Оксани, а нині народному депутату Василю Амельченку, дітям вдалося побувати в Чернігові в розважальному центрі «Голлівуд». Наперебій хлопчики розповідали, що їм там дуже сподобалося і тепер вони мріють потрапити в аквапарк у Києві.
- Аквапарк це добре, але як нам доїхати такою великою родиною? З нагоди створення нашого будинку сімейного типу на День молоді у Сеньківці обласна влада 10 років тому подарувала нам автомобіль ВАЗ. Тепер ми вже всі не вміщаємося в нього. І найбільша наша мрія – придбання мікроавтобуса, – захоплено говорить Оксана. – Тоді ми б їздили всюди, де тільки захотіли!
Дійсно, кожному своє. Хтось мріє про золото чи хутро, або ще про якісь блага і розкоші, а родина Куценків хоче пізнавати світ разом з дітьми, подорожуючи. І це прекрасно! Сподіваємося, до 10-літнього ювілею знайдуться благодійники, які зроблять їм такий подарунок. Виховувати дітей (ще й прийомних), дарувати їм сімейний затишок – благородна і дуже відповідальна справа. Чи кожна звичайна родина робить для своїх чад стільки, як Оксана і Павло?
Наостанок хочу розповісти про хорошу традицію, яка склалася в родині Куценків. Чим би не займалися, і які б події не відзначали, вони все фотографують і знімають на відео. (До речі, чоловік доньки Катерини займається цим професійно, тож світлини виходять чудові). На стіні в окремих рамочках розміщені фото всіх дітей, які виховувалися й виховуються в ДБСТ. А коли дитина виростає і створює свою родину, Оксана і Павло дарують їй справжній сімейний альбом з фотографіями, на яких зафіксовані важливі і щемні моменти перебування в дитячому будинку сімейного типу. Таким чином батьки передають своїм вихованцям часточку тепла і любові, які зігріватимуть і оберігатимуть їх у майбутньому дорослому житті й нагадуватимуть про щасливе дитинство.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора та П.Красільнікова
Комментариев нет:
Отправить комментарий