З піснею по життю

Вісімдесяті роки. Дванадцятирічна Тамара поспішає купити додому хліба. Тоді у магазинах його не було,  привозили до населених пунктів машиною. Того разу водієм виявився  21-річний юнак. Біля машини Тамара помітила подружок, заговорилася і не зчулася, як юнак продав якійсь жіночці останню хлібину. Її хлібину. Обурилася, образилася на хлопця і поспішила додому з порожніми руками. Тоді і дівчина, і юнак ще не знали, що з цього моменту і почалася їх історія…

Через п’ять років Тамара та Леонтій зустрілися знову. Їй 17, йому – 26. Дівчина працювала у службі переливання крові, а чоловік якраз прийшов її здавати. Тамара одразу згадала хлопця, який колись не продав їй хлібину, але промовчала. Молоді люди одразу сподобалися одне одному і з тих пір не розлучалися. 

Тамара Борисівна працювала молодшою санітаркою у ЦРЛ, Леонтій Петрович трудився на меблевій фабриці, а потім також перейшов до лікарні. Був водієм «швидкої», а далі працював у газовій службі, проводив людям газ.  Жили у Сновську, а вже через рік у подружжя з’явився первісток Андрійко. 

– Наприкінці дев’яностих у газу почалися скорочення та закриття відділень і нашій родині довелося переїхати на батьківщину чоловіка – у Заріччя, - згадує Тамара Борисівна. – Там ми купили будиночок, завели господарство, свекруха подарувала нам корову. Чоловік влаштувався збирати молоко, а я хазяйнувала по дому. 

У родині Леонтія та Тамари Савост шестеро дітей. Найстаршому Андрієві зараз 37 років. Він переїхав в Українку, а коли  на сході розпочалася війна, отримав повістку і поїхав під Дебальцеве захищати державу. 

Доньки Оксана та Катерина  працюють у Сновську швачками, син Петро – далекобійник у Житомирській області, донька Валентина пішла стопами матері і працює молодшою медсестрою у терапії ЦРЛ, а наймолодша Юлія – завідуюча Зарічанським сільським клубом. 

– Дітям ми віддавали все, - розповідає Леонтій Петрович. – Тяжко працювали та старалися, аби вони жили в достатку, отримали освіту, влаштувалися на роботу. Був час, коли я їздив на заробітки до Києва, аби покращити фінансове становище вдома. Діти у нас – найкращі. Працьовиті, добрі, здатні до співпереживання. Хвала Богові,  кожен знайшов своє місце у житті, у кожного свої сім’ї. Та про нас, батьків, вони ніколи не забувають. Намагаються приїздити у гості, часто телефонують.

Всі в родині Савост наділені неабияким музичним талантом. У кожного – неповторні, красиві голоси, які лунають на сцені сільського клубу чи не на всіх концертах та заходах у Заріччі.

– Я завжди товаришувала з Наталією Дворник, яка раніше була завклубом, - каже Тамара Борисівна. – Був час, коли в селі довго нічого не проводилося, і на Новий рік Наталія Йосипівна вирішила підготувати концерт, який зібрав би всіх жителів Заріччя разом. Запропонувала, щоб і я із родиною виступила, бо знала, що ми співати вміємо. А ми й не були проти, адже пісню любили з дитинства. Тепер донечка Юлія завідуюча клубом, і їй також потрібно допомагати з концертами та заходами. Ось так і вийшло, що ми на сцені ще з молодості. 

Зараз подружжя на заслуженому відпочинку. Як і декілька років тому, вони не уявляють життя одне без одного. Тримають господарство, обробляють город. Жінка займається квітами, яких і у будинку і біля нього не перерахувати. Для чоловіка справжнє хобі – риболовля та збирання грибів. Справжнє свято, коли до дідуся та бабусі приїздять онуки, а їх у родині восьмеро, та діти. Такі сімейні моменти для них – найцінніші та найважливіші.

Тетяна ЛИТВИН, фото автора