Хоча в Україні день домашніх тварин і неофіційне свято, але все ж не привід забувати про важливу дату. Сьогодні майже у кожній оселі живуть хатні улюбленці. Вони стали справжніми членами родини і без них важко уявити своє життя. Сама ідея святкування не виникла спонтанно, прибічники руху захисту природи у 1931 році оголосили свою готовність організовувати масові заходи, спрямовані на захист усього живого. Цей напрям й досі залишається головним. Активісти привертають увагу до проблем не тільки домашніх тварин, а й безпритульних (в першу чергу), а також сприяють вихованню відповідальності за тих, кого приручили.
На сьогоднішній день в Україні діють законодавчі суспільно-правові акти, які регулюють відносини у сфері поводження із тваринами. Але залишаються люди, які без зайвого нагадування пам’ятають про важливість допомоги. Уважною до проблем безпритульних тварин є й моя сьогоднішня героїня Олена Михайлівна Євсеєнко. Про цю жінку можна довго говорити. Але вважаю, що краще буде проілюструвати на сторінці її вчинки. Зроблені не заради користі (яка ж то вона з безпритульних тварин), а продиктовані людяністю. Будучи знайомими особисто, не перестаю дивуватися тій активності, яка супроводжує її по життю. Серце Олени Михайлівни вразливе до чужої біди, завжди всім намагається допомогти, розрадити хоча б словом. Сама родом із сусідньої Білорусі, а з 85-го року мешкає у Сновську. Працює на залізничній електростанції, має 33 роки трудового стажу. Чуйна дружина та мати, яка не гає ні хвилини вільного часу, а використовує з користю. Для своїх «підопічних» (якщо їх можна так назвати) – розрада. І нагодує, і вилікує, і приголубить. Зізнається, що з дитинства любила тварин, опікувалася ними по змозі, а зараз у цьому активно допомагають чоловік Сергій та син Роман. На кладовищі (де обидва і працюють) вони відповідально виконують свої обов`язки, та і взагалі сім`ю знають у місті лише з позитивної сторони. Ввічливі, привітні, завжди раді прийти на поміч. У лісі, який поблизу цвинтаря, чи не кожного місяця знаходять нову тварину. Багато ж хто не знаходить кращого шляху, ніж викинути непотрібну вже живу істоту.
– А вона там що раду сама собі дасть? Покинуті напризволяще, непристосовані до такого життя, вони ж швидко хворіють і гинуть. Знайшли колись і кішечку без передніх лапок. Ну куди ж її таку викидати… А з лісу можуть і білки приходити, і косуля, влітку деякий час жили папуги. Синичок підгодовуємо, небайдужі люди теж по змозі допомагають. Передавали зерно та насіння пташкам, - розповіла Олена Михайлівна. Жінці доводилося неодноразово бути і в ролі ветеринара: робити власноруч уколи, лікувати таблетками, в цьому вже майже професіонал. Всі 8 котів (4 коти і 4 кішки) та 2 собак проходять профілактику, як зазначила сама хазяйка. У кожної тварини свій характер та уподобання. У кожного своя історія і далеко не завжди вона щаслива. – Немає улюбленців. Всі ж наші. Цікаво, що багато чому вчаться одне у одного, особливо бешкетувати, але щоб агресивно ставилися одне до одного – немає такого. Чужих котів можуть ганяти, а між собою дружні. Хотілося б, аби у людей було більше відповідальності та усвідомленого ставлення. Тоді і нас, таких «волонтерів», було б менше по Сновську, - прокоментувала героїня.
Олена Михайлівна багато читає, має власну бібліотеку. Може, милосердність сформувалася у неї під впливом прочитаних книг, але навряд. Все ж ця риса характеру дається Богом з народження, а сама людина плекає її все життя. За круговертю буденних справ ми часто забуваємо за братів наших менших. А їм потрібні не гроші, а увага та небайдужість.
Катерина ЗАПОРОЖЕЦЬ
Фото автора
На сьогоднішній день в Україні діють законодавчі суспільно-правові акти, які регулюють відносини у сфері поводження із тваринами. Але залишаються люди, які без зайвого нагадування пам’ятають про важливість допомоги. Уважною до проблем безпритульних тварин є й моя сьогоднішня героїня Олена Михайлівна Євсеєнко. Про цю жінку можна довго говорити. Але вважаю, що краще буде проілюструвати на сторінці її вчинки. Зроблені не заради користі (яка ж то вона з безпритульних тварин), а продиктовані людяністю. Будучи знайомими особисто, не перестаю дивуватися тій активності, яка супроводжує її по життю. Серце Олени Михайлівни вразливе до чужої біди, завжди всім намагається допомогти, розрадити хоча б словом. Сама родом із сусідньої Білорусі, а з 85-го року мешкає у Сновську. Працює на залізничній електростанції, має 33 роки трудового стажу. Чуйна дружина та мати, яка не гає ні хвилини вільного часу, а використовує з користю. Для своїх «підопічних» (якщо їх можна так назвати) – розрада. І нагодує, і вилікує, і приголубить. Зізнається, що з дитинства любила тварин, опікувалася ними по змозі, а зараз у цьому активно допомагають чоловік Сергій та син Роман. На кладовищі (де обидва і працюють) вони відповідально виконують свої обов`язки, та і взагалі сім`ю знають у місті лише з позитивної сторони. Ввічливі, привітні, завжди раді прийти на поміч. У лісі, який поблизу цвинтаря, чи не кожного місяця знаходять нову тварину. Багато ж хто не знаходить кращого шляху, ніж викинути непотрібну вже живу істоту.
– А вона там що раду сама собі дасть? Покинуті напризволяще, непристосовані до такого життя, вони ж швидко хворіють і гинуть. Знайшли колись і кішечку без передніх лапок. Ну куди ж її таку викидати… А з лісу можуть і білки приходити, і косуля, влітку деякий час жили папуги. Синичок підгодовуємо, небайдужі люди теж по змозі допомагають. Передавали зерно та насіння пташкам, - розповіла Олена Михайлівна. Жінці доводилося неодноразово бути і в ролі ветеринара: робити власноруч уколи, лікувати таблетками, в цьому вже майже професіонал. Всі 8 котів (4 коти і 4 кішки) та 2 собак проходять профілактику, як зазначила сама хазяйка. У кожної тварини свій характер та уподобання. У кожного своя історія і далеко не завжди вона щаслива. – Немає улюбленців. Всі ж наші. Цікаво, що багато чому вчаться одне у одного, особливо бешкетувати, але щоб агресивно ставилися одне до одного – немає такого. Чужих котів можуть ганяти, а між собою дружні. Хотілося б, аби у людей було більше відповідальності та усвідомленого ставлення. Тоді і нас, таких «волонтерів», було б менше по Сновську, - прокоментувала героїня.
Олена Михайлівна багато читає, має власну бібліотеку. Може, милосердність сформувалася у неї під впливом прочитаних книг, але навряд. Все ж ця риса характеру дається Богом з народження, а сама людина плекає її все життя. За круговертю буденних справ ми часто забуваємо за братів наших менших. А їм потрібні не гроші, а увага та небайдужість.
Катерина ЗАПОРОЖЕЦЬ
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий