Вчитися ніколи
не пізно. Особливо в наш стрімкий
час, коли мало не щодня з’являються новинки…
На початку двохтисячних лише почав з’являтися мобільний
зв'язок на Сновщині. Інтернет і комп’ютер вдома була взагалі тоді невидана
розкіш. А тепер – це вже майже речі першої необхідності. Ми не лише спілкуємося
за допомогою молільників і комп’ютерів за допомогою Інтернету, але й дізнаємося
новини, оплачуємо рахунки, замовляємо товари, квитки, відправляємо електронні
документи з цифровими підписами… Чи могли
таке собі уявити у 70-х, 80-х і
навіть у 90-х?
Наші діти стало розумніші від нас і швидше орієнтуються в
усіх новинках. Але той, хто відставати не хоче, обов’язково буде вчитися.
Чудовий тренінг нещодавно для журналістів провела Громадська організація «Український
кризовий медіа центр». Теми, які розглядалися на ньому як ніколи актуальні для
нашої країни – конфлікти. Конфлікти міжнаціональні, побутові, політичні,
воєнні, між поколіннями та конфесіями, конфлікти як всередині держави, так і
між країнами.…
Як не піддатися паніці, як самим не розпалювати конфлікт
через брак інформації чи викривлену інформацію, і як не дозволити сторонам
маніпулювати вами під час непорозумінь?
Цікаво, що кожний бачить і розуміє одну й ту ж ситуацію
по різному (погляньте на малюнок).
Тому в намаганні розв’язати проблему варто завжди
вислухати обидві сторони, зрозуміти причину. Конфлікт виникає, як кажуть, на
рівному місці. І сходинками від «свого» до «ворога» пройти дуже легко. А от чи
так просто подолати шлях в протилежному напрямку, в напрямку примирення? Це під
силу не всім.
І ще - чи про всі конфлікти варто повідомляти і
тиражувати їх серед загалу? Іноді писати про той чи інший випадок просто не
етично. Але буває і навпаки: якщо певна подія обговорюється і має суспільну
значимість, то і газеті не слід про це
замовчувати.
Є одна мудра порада для всіх нас, про яку йдеться у
народній притчі: коли надумався переповісти «гарячу» інформацію, «просій» її
через три сита: «Чи правда це? Чи несе добро ця новина? Чи необхідна і корисна
вона для мене?» Якщо отримаєш відповіді «Ні» - стримайся. Таку інформацію ніколи
не варто переповідати і публікувати, бо так народжуються звичайнісінькі плітки.
Вчіться бути мудрими, бережіть себе і ближніх.
Мережа Фейсбук запрацювала у 2004 році для американських
студентів, а нині налічує понад 2 млрд користувачів, в тому числі понад 10 млн
в Україні. Зараз більшість не уявляє життя без нього. Але чи варто довіряти всьому,
що там публікують?
Експерти
радять перевіряти новину з Інтернету на кількох сайтах. У 2014 році був
стоврений сайт СТОП-ФЕЙК (https://www.stopfake.org ), як волонтерський інтернет-проект для
викриття неправдивої інформації про Україну та інші держави.
Завітайте на нього, не пошкодуєте.
За допомогою сучасних програм (генераторів фейків) можна
зробити безліч фото- та відеомонтажів.
А зламавши паролі, написати від
будь-кого (сусіда, кінозірки, політика, навіть президента) будь-кому. І якщо фахівці можуть розпізнати підробку, то
останнім часом створюють багато супер- програм, які, наприклад, імітують
повністю голос і зображення людини. Визначити чи це справжнє відео чи ні –
неможливо. Наприклад, сідаєте ви перед відеокамерою і починаєте щось говорити,
а людина по той бік екрану бачить вас як чорношкірого Барака Обаму, який
звертається на англійській мові до глядачів…
Ось до чого дійшов прогрес. Тож не вірте всьому, що читаєте,
бачите і чуєте по телевізору чи в Інтернеті. Сучасний світ він такий, трохи
жорстокий J.
Лариса МАРТИНЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий