Початок сорокових років минулого століття тяжкою віхою впав та змінив долі тисячі дітей по всій Україні. Не стала виключенням і доля Марії Мосі із Петрівки. Її батька, що відчайдушно воював на війні, не стало ще замолоду - вбили вороги. Дівчинка та ще три старші брати залишилися на руках у матері, якій доводилося тяжко гнути спину, аби прогодувати сім’ю.
– Скрутні були ті часи, - згадує Марія Андріївна. – До школи ходити було ні в чому, не було й взуття. Тому після трьох класів навчання довелося залишитися вдома на цілий рік. Мої ж брати продовжили ходити до школи.
Потім тяжко захворіла матір – у неї відмовили ноги. Вона потрапила у лікарню, а ми з братами залишилися самі. Добре, що мама товаришувала із сусідкою, яка нам дуже допомагала та підтримувала у важкі часи.
Вже через рік я все ж таки пішла до школи, бо дуже хотіла навчатися. Так закінчила 6 класів.
А далі – тяжка робота на свинофермі. Тричі на день доводилося щодня проходити по три кілометри до роботи і назад. Трудилася і в бригаді, возила силос, гній, виходила на роботу в поле.
У двадцять років Марія Андріївна зустріла своє кохання та вийшла заміж. Її чоловік Микола Григорович трудився на заводі слюсарем. Разом вони виростили та виховали чотирьох прекрасних дітей – трьох синів та донечку. Сашко та Сергій живуть та працюють у Гомелі, Василь знайшов своє щастя у Городні, а донечка залишилася працювати у рідній Петрівці. Вона – соціальний працівник, якого у селі дуже шанують та люблять. У великій родині Марії Мосі вже сім онуків та вісім правнучків, у яких бабуся душі не чаїть.
А улюбленою справою жінки є вишивання. Його вона полюбила ще в дитинстві, коли довгими зимовими вечорами разом з мамою бралася за голку з ниткою та творила. Збиралися за вишивкою і зі своїми подружками. Ставили по центру лампу, мріяли про майбутнє, співали пісень.
Хоч все життя Марія Андріївна тримала велике господарство, обробляла город та щодня знаходила час для улюбленої справи. А, бувало, засиджувалася й до самісінького ранку, хоч справа ця і кропітка та складна.
– Вишиваю лише хрестиком, - розказує жінка. Переважно картини та рушники. А деякі з них шила через зображення у дзеркалі.
Не полишає улюблену справу і зараз. Продовжує творити все нові й нові роботи, даруючи їх своїм близьким та рідним. А вони, милуючись творіннями цієї щирої жінки, згадують про її роботящі руки та добре і чисте серце.
Тетяна ЛИТВИН
– Скрутні були ті часи, - згадує Марія Андріївна. – До школи ходити було ні в чому, не було й взуття. Тому після трьох класів навчання довелося залишитися вдома на цілий рік. Мої ж брати продовжили ходити до школи.
Потім тяжко захворіла матір – у неї відмовили ноги. Вона потрапила у лікарню, а ми з братами залишилися самі. Добре, що мама товаришувала із сусідкою, яка нам дуже допомагала та підтримувала у важкі часи.
Вже через рік я все ж таки пішла до школи, бо дуже хотіла навчатися. Так закінчила 6 класів.
А далі – тяжка робота на свинофермі. Тричі на день доводилося щодня проходити по три кілометри до роботи і назад. Трудилася і в бригаді, возила силос, гній, виходила на роботу в поле.
У двадцять років Марія Андріївна зустріла своє кохання та вийшла заміж. Її чоловік Микола Григорович трудився на заводі слюсарем. Разом вони виростили та виховали чотирьох прекрасних дітей – трьох синів та донечку. Сашко та Сергій живуть та працюють у Гомелі, Василь знайшов своє щастя у Городні, а донечка залишилася працювати у рідній Петрівці. Вона – соціальний працівник, якого у селі дуже шанують та люблять. У великій родині Марії Мосі вже сім онуків та вісім правнучків, у яких бабуся душі не чаїть.
А улюбленою справою жінки є вишивання. Його вона полюбила ще в дитинстві, коли довгими зимовими вечорами разом з мамою бралася за голку з ниткою та творила. Збиралися за вишивкою і зі своїми подружками. Ставили по центру лампу, мріяли про майбутнє, співали пісень.
Хоч все життя Марія Андріївна тримала велике господарство, обробляла город та щодня знаходила час для улюбленої справи. А, бувало, засиджувалася й до самісінького ранку, хоч справа ця і кропітка та складна.
– Вишиваю лише хрестиком, - розказує жінка. Переважно картини та рушники. А деякі з них шила через зображення у дзеркалі.
Не полишає улюблену справу і зараз. Продовжує творити все нові й нові роботи, даруючи їх своїм близьким та рідним. А вони, милуючись творіннями цієї щирої жінки, згадують про її роботящі руки та добре і чисте серце.
Тетяна ЛИТВИН
Комментариев нет:
Отправить комментарий