Село на старостинський округ із чисельністю населення 354 жителі. Перше, про що думає кожен, хто хоч раз про нього чув – це згадати світлим словом пам`ять героя, старшого матроса Максима Авдієнка, який загинув в зоні АТО. В центрі села на алейці майорить прапор біля дошки із портретом героя, де завше стоять квіти…
В день нашого візиту жителі Гірська саме отримували пенсію. Листоноша Олена Петрій трудиться тут із серпня 2019 року.
Має репутацію добросовісного та відповідального працівника, вчасно доставляє поштову кореспонденцію, товари першого вжитку, пенсійні нарахування. Спочатку вона виконує свою роботу в приміщенні сільради, потім прямує велосипедом до односільчан. Зрозуміло, що справ тут не на годину або дві. Хотілося б, аби за свою роботу жінка й отримувала достойну зарплатню, бо кожна праця має бути гідно оплачувана! Олена Василівна ж трудиться на 0.6 ставки, а з березня її переводять на 0.3. Це мізерно мало. Все ж, незважаючи на умови праці, жінка сумлінно виконує свої посадові обов’язки, завжди усміхнена та привітна. Сподіваємось, що все ж таки в неї буде найближчим часом достойна зарплатня.
Поспілкувалися ми і ще з однією людиною, яка і вдень, і вночі стоїть на сторожі здоров’я односельців – завідуючою ФАПом Наталією Прус. Працює тут вона вже близько 36 років, тому добре знає кожного свого пацієнта. Діловод Тамара Лісогор відгукується про неї, як про дуже уважну та порядну людину, гарного фахівця.
Та і самі ми мали змогу впевнитись у цьому, поговоривши особисто. Наталія Михайлівна люб’язно провела нам екскурсію та розповіла про сьогодення Гірського ФАПу. Працює щоденно (крім вихідних) із 08.00 -12.00, коли проводиться амбулаторний прийом, та потім з 12.30 -16.00. Але на виклики медик виїжджає у будь-який час та у будь-яку погоду. Складається приміщення з 5 кімнат, в яких тепло та затишно. У 2019 році у кабінеті для щеплень замінили та пофарбували підлогу (за сприяння Сновського ЦПМД). У штаті трудиться сама (у прохолодний час наймають опалювача). Тому на плечах жінки не лише турбота за здоров’ям пацієнтів, але й безліч побутових питань, які вирішує самостійно. Не скаржиться і не очікує похвали, просто знає, що її робота дуже потрібна людям, тому і підлогу зможе пофарбувати, і шпалери поклеїти, а якщо потрібно – й дров напиляти.
– Звертаються люди із гіпертонічною хворобою серця, поліартритами, почастішали випадки застудних захворювань. Вакцинацію дітям проводимо у Нових Боровичах, зі Сновська приїжджає педіатр і вже у його присутності здійснюємо відповідні маніпуляції. Або можна це зробити і в самому місті, щоб не перейматись питанням правильного транспортування. Щодо статистики, можу сказати, що є люди, які постійно вакцинуються, є й ті, хто не хоче, або просто не може собі цього дозволити. Безкоштовно робили щеплення від дифтерії та правцю усім бажаючим, – каже Наталія Прус.
Розповіла також, що важче стало працювати з урядовою програмою «Доступні ліки». Скористатися нею можуть лише ті пацієнти, які підписали декларацію. Тобто електронний рецепт їм видає лікар, з яким уклали договір. Після його виписки пацієнт отримує SMS з кодом підтвердження для отримання медикаментів в аптеці. Але не в усіх бабусь та дідусів Гірська телефони є взагалі. Це ускладнює роботу медпрацівниці, але вона підкреслює необхідність цієї програми та попит на неї.
Словом, робота сільського ФАПу необхідна, але нелегка. Клятва Гіппократа дає сили людям у білих халатах виконувати гідно свій обов’язок, адже вони часто лікують не лише тіло, а й душу людини, вселяючи в неї віру та надію. І це справедливо цінують ті, кому медики дарують радість одужання чи поліпшують якість здоров’я і життя.
Наостанок хотілося б додати, що вся сім’я Наталії Михайлівни така ж залюблена у життя. Троє її синів - двійнята Михайло і Павло та старший Олександр одночасно перебували в зоні АТО. Все звикли робити разом, то й зараз несуть військову службу втрьох.
Працелюбні, щирі, привітні, такі люди зустріли нас у Гірську. Охочі до роботи, вони знаходять час і на поклик душі – написання віршів. Приміром, Людмила Бендо, яка виливає у віршовані рядки свою любов до рідного краю, до природи. Писати починала ще в школі, але і зараз не полишає улюбленої справи. І про рідний Гірськ написала не один твір. Про його красу, людей, і звичайно, про квіти.
«Мої незабудки»
Як тільки розтане сніжок повесні,
На річку охота сходити мені.
Водичка на сонці аж сяє навкруг,
Водой залило увесь берег і луг.
Пливемо ми з батьком по річці в човні,
А запахи в носі лоскочуть мені.
А пахнуть тут аїр, рогоза і ситняк.
Цей запах з дитинства збентежить хоч як.
Бо люди колись безгрошів’я долали,
І аїр на річці частенько копали.
Вже квітень прийшов і надвір нас жене,
А луг розквітає і кличе мене.
Той луг, немов небо, стає голубим,
Цвітуть незабудки на лузі моїм.
Малесенькі квітки, такі голубі,
Тебе привітають, всміхнуться тобі.
Минули вже роки, та річка моя,
Вже вузькою стала - люблю її я.
Цвітуть незабудки, та вже де-не-де,
І лілій яскравих не видно ніде.
Людей стало мало й човни не пливуть,
Мої незабудки нікого не ждуть.
Нехай же таке багате талантами село процвітає й надалі.
Катерина ЗАПОРОЖЕЦЬ, фото автора
В день нашого візиту жителі Гірська саме отримували пенсію. Листоноша Олена Петрій трудиться тут із серпня 2019 року.
Має репутацію добросовісного та відповідального працівника, вчасно доставляє поштову кореспонденцію, товари першого вжитку, пенсійні нарахування. Спочатку вона виконує свою роботу в приміщенні сільради, потім прямує велосипедом до односільчан. Зрозуміло, що справ тут не на годину або дві. Хотілося б, аби за свою роботу жінка й отримувала достойну зарплатню, бо кожна праця має бути гідно оплачувана! Олена Василівна ж трудиться на 0.6 ставки, а з березня її переводять на 0.3. Це мізерно мало. Все ж, незважаючи на умови праці, жінка сумлінно виконує свої посадові обов’язки, завжди усміхнена та привітна. Сподіваємось, що все ж таки в неї буде найближчим часом достойна зарплатня.
Поспілкувалися ми і ще з однією людиною, яка і вдень, і вночі стоїть на сторожі здоров’я односельців – завідуючою ФАПом Наталією Прус. Працює тут вона вже близько 36 років, тому добре знає кожного свого пацієнта. Діловод Тамара Лісогор відгукується про неї, як про дуже уважну та порядну людину, гарного фахівця.
Та і самі ми мали змогу впевнитись у цьому, поговоривши особисто. Наталія Михайлівна люб’язно провела нам екскурсію та розповіла про сьогодення Гірського ФАПу. Працює щоденно (крім вихідних) із 08.00 -12.00, коли проводиться амбулаторний прийом, та потім з 12.30 -16.00. Але на виклики медик виїжджає у будь-який час та у будь-яку погоду. Складається приміщення з 5 кімнат, в яких тепло та затишно. У 2019 році у кабінеті для щеплень замінили та пофарбували підлогу (за сприяння Сновського ЦПМД). У штаті трудиться сама (у прохолодний час наймають опалювача). Тому на плечах жінки не лише турбота за здоров’ям пацієнтів, але й безліч побутових питань, які вирішує самостійно. Не скаржиться і не очікує похвали, просто знає, що її робота дуже потрібна людям, тому і підлогу зможе пофарбувати, і шпалери поклеїти, а якщо потрібно – й дров напиляти.
– Звертаються люди із гіпертонічною хворобою серця, поліартритами, почастішали випадки застудних захворювань. Вакцинацію дітям проводимо у Нових Боровичах, зі Сновська приїжджає педіатр і вже у його присутності здійснюємо відповідні маніпуляції. Або можна це зробити і в самому місті, щоб не перейматись питанням правильного транспортування. Щодо статистики, можу сказати, що є люди, які постійно вакцинуються, є й ті, хто не хоче, або просто не може собі цього дозволити. Безкоштовно робили щеплення від дифтерії та правцю усім бажаючим, – каже Наталія Прус.
Розповіла також, що важче стало працювати з урядовою програмою «Доступні ліки». Скористатися нею можуть лише ті пацієнти, які підписали декларацію. Тобто електронний рецепт їм видає лікар, з яким уклали договір. Після його виписки пацієнт отримує SMS з кодом підтвердження для отримання медикаментів в аптеці. Але не в усіх бабусь та дідусів Гірська телефони є взагалі. Це ускладнює роботу медпрацівниці, але вона підкреслює необхідність цієї програми та попит на неї.
Словом, робота сільського ФАПу необхідна, але нелегка. Клятва Гіппократа дає сили людям у білих халатах виконувати гідно свій обов’язок, адже вони часто лікують не лише тіло, а й душу людини, вселяючи в неї віру та надію. І це справедливо цінують ті, кому медики дарують радість одужання чи поліпшують якість здоров’я і життя.
Наостанок хотілося б додати, що вся сім’я Наталії Михайлівни така ж залюблена у життя. Троє її синів - двійнята Михайло і Павло та старший Олександр одночасно перебували в зоні АТО. Все звикли робити разом, то й зараз несуть військову службу втрьох.
Працелюбні, щирі, привітні, такі люди зустріли нас у Гірську. Охочі до роботи, вони знаходять час і на поклик душі – написання віршів. Приміром, Людмила Бендо, яка виливає у віршовані рядки свою любов до рідного краю, до природи. Писати починала ще в школі, але і зараз не полишає улюбленої справи. І про рідний Гірськ написала не один твір. Про його красу, людей, і звичайно, про квіти.
«Мої незабудки»
Як тільки розтане сніжок повесні,
На річку охота сходити мені.
Водичка на сонці аж сяє навкруг,
Водой залило увесь берег і луг.
Пливемо ми з батьком по річці в човні,
А запахи в носі лоскочуть мені.
А пахнуть тут аїр, рогоза і ситняк.
Цей запах з дитинства збентежить хоч як.
Бо люди колись безгрошів’я долали,
І аїр на річці частенько копали.
Вже квітень прийшов і надвір нас жене,
А луг розквітає і кличе мене.
Той луг, немов небо, стає голубим,
Цвітуть незабудки на лузі моїм.
Малесенькі квітки, такі голубі,
Тебе привітають, всміхнуться тобі.
Минули вже роки, та річка моя,
Вже вузькою стала - люблю її я.
Цвітуть незабудки, та вже де-не-де,
І лілій яскравих не видно ніде.
Людей стало мало й човни не пливуть,
Мої незабудки нікого не ждуть.
Нехай же таке багате талантами село процвітає й надалі.
Катерина ЗАПОРОЖЕЦЬ, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий