Чесність, доброта та небайдужість – одні з найголовніших людських якостей. Наділених ними не багато, ще менше тих, у кого в серці панує щира любов до всього. Наталія Григорова – одна з таких людей, яка має усі ці найкращі риси. Вона – щаслива мама, кохана дружина, жінка, яка ризикнула перейти на новий етап життя та реалізувати себе у творчості, так само, як не побоялася стати на шлях волонтерства, яке розпочала ще в юності. Вона – справжня патріотка свого міста, країни та її рідної мови.
У всьому підтримують та допомагають Наталії її чоловік Ігор, двоє синочків – Дамір та Тимофій та, як назвала свекруху сама героїня, мама Ніна. Саме їм вона завдячує всьому, що наразі є у її житті. Наталію Григорову у нашому маленькому містечку знають майже всі. Завжди усміхнена, позитивна, а головне – щира жінка з першого ж знайомства залишає після себе лише світлі емоції, відчуття своєрідного приливу сил та натхнення.
Найперший та найулюбленіший образ Веселинки.
Такою ж позитивною та активною Наталія була із самого дитинства. Після закінчення школи та Прилуцького педагогічного коледжу вступила до Переяслав-Хмельницького університету на факультет дошкільного виховання.
– Хоч дітей я дуже люблю, ставати вихователем хотіла не дуже. Це була скоріше мрія моєї мами, яку я врешті послухала й обрала собі професію, аби її не засмучувати. Хоча моя душа постійно линула до мистецтва, театру, сцени та творчості. Коли закінчувала одинадцятий клас, вдалося попрацювати кореспондентом на місцевому телебаченні. Але найщасливішим був час, проведений у аматорському театральному колективі. Сцена – це моє. І навіть зараз я часто згадую ті часи та сумую за ними, - розповідає жінка.
Все життя Наталії та головні події у ньому пов’язані із дітьми. Навіть із майбутнім чоловіком Ігорем дівчина познайомилася у дитячому таборі, коли працювала вожатою.
– Я людина віруюча. І щороку наша церковна спільнота організовує для всіх бажаючих діток «Наметове містечко», у якому вони живуть два тижні. Саме там я вперше і побачила Ігоря.
Далі – майже два роки спілкування та стосунків на відстані, бо чоловік жив та працював у Сновську. Та молоді люди відчували – вони створені одне для одного і вже згодом закохана пара стала подружжям.
– Чоловік на той час працював у державній установі, тому ми й переїхали у Сновськ. Якщо чесно, коли я вперше побачила місто, воно мені не сподобалося. Я не уявляла, чим зайнятися тут, адже роботи, як такої, не було. Пів року я просиділа вдома, розуміючи, що можу щось більше, ніж просто прибирати та готувати. Трохи згодом знайшла собі місце вихователя у НВК, щоправда, пропрацювала там недовго – пішла в декрет.
У подружжя зараз два Божих дарунки, як назвала своїх синочків сама Наталія – першокласник Тимофій та Дамір, який піде до школи вже наступного року.
Веселинка – щасливий та позитивний персонаж
Звичайно, родинні клопоти, виховання синів подобалися Наталії, та для повного щастя не вистачало реалізації власного «Я», своїх творчих нахилів та мрій. Ось так у Наталії і виникла ідея почати займатися аніматорством.
– Веселинка – мій найперший образ, який я привезла ще із Прилук. Вже тоді я прагнула створювати хороший настрій діткам, радувати їх. Цей образ дуже позитивний та щасливий. Я і досі з усмішкою згадую, як деякі друзі мене називали постійно Василинкою, думаючи, що це моє справжнє ім’я. І лише через декілька років вони зрозуміли, що то був мій образ, який прив’язався до мене на все життя.
Повністю новим став образ Фіксика, який також дуже сподобався діткам, адже цей персонаж не тільки дуже веселий, але і кмітливий.
Наталя займається аніматорством вже вісім років. Розповідає, що реклами про діяльність ніколи не робила, а дізналися про неї з так званого «сарафанного радіо». Дійсно, хороші відгуки про позитивну та цікаву Веселинку та Фіксика швидко розійшлися містечком. Тоді чи не кожен хотів зробити для своєї малечі незабутнє та цікаве свято. А Наталія повністю віддавалася роботі, щоразу вносячи у свої виступи щось новеньке, знаходячи підхід до кожної дитини.
Голландія у Сновську.
– Люди почали запитувати, чи не займаюся я повітряними кульками, і саме так до мене прийшла ще одна ідея – створювати з них різноманітні фігури та фотозони. Потім до мене приєднався і Ігор, щоправда, як фотограф. Саме так поступово у нас і виникла своєрідна родинна справа. Люди на святах отримують не тільки гарний настрій, але й красиві фото.
Окрім аніматорства, Наталія влаштувалася на роботу за спеціальністю. Зараз вона шкільний психолог у Новоборовицькому НВК. І хоч гроші ця робота приносить не великі, для Наталії це не головне, адже саме тут вона може допомогти і слушною порадою, і добрим словом тим учням, які цього потребують.
Волонтерство – особлива частинка мого життя
– Ще будучи студенткою, я заснувала у Прилуках молодіжну організацію «Молода просвіта», яка займалася популяризацією української мови. Мене ж навчила її любити та шанувати наша місцева поетеса Валентина Гребенко, а в Сновську продовжила давати настанови Валентина Волокушина.
Приїхавши у тодішній Щорс, моє волонтерство розпочалося саме собою. Хоча люди, порівняно із Прилуками, не воліли йти на контакт та ставати частинкою цієї справи, особливо на початку.
Наталія на семінарі-тренінгу у Сновську.
Акція «Ми за веселе дитинство» стала у місті найпершою. Вона передбачала встановлення дитячого майданчика поблизу райспоживспілки. Спершу хотілося зробити все своїми силами разом з тими людьми, які живуть поруч та мають маленьких дітей. Але, на жаль, сталося не так, як хотілося. Люди не воліли витрачати свій час, сили та врешті і кошти. Довелося звертатися за допомогою до депутатів.
– Коли все задумане здійснилося, люди почали розуміти, що лише спільними зусиллями можна покращити життя свого рідного міста. Ті ідеї, які приходили до мене надалі, небайдужі жителі почали підтримувати та допомагати їх втілювати у життя. Це і «Різдво у кожен дім», коли ми купували малозабезпеченим діткам, інвалідам, вихованцям школи-інтернат подаруночки напередодні новорічних свят, і «Копилочка здоров’я», і «Осіння усмішка дитини», «Весняний букет для сновчан», а остання акція «Подарунок воїну» виникла взагалі несподівано. Я просто побачила пост однієї корюківської волонтерки у мережі і зробила його репост. А далі сновчани самі телефонували мені та надавали допомогу продуктами, одягом та коштами. Все це ми передали нашим захисникам на передову.
Такі акції дуже зближують людей, роблять їх добрішими та вчать допомагати та співпереживати одне одному. В нашій діяльності з чоловіком допомагає мама Ніна (моя свекруха), бабуся наших хлопчиків, наша найкраща няня і взагалі людина дуже сильна духом. Якби не вона, багато наших проєктів не відбулися б.
«Сновськ – місто моєї мрії»
Саме таку назву я мріяла дати проєктові, який і досі хочу втілити у життя. Люди мають любити та шанувати своє рідне місто, намагатися покращити його добробут. Зараз, на жаль, вони не бачать його розвитку та перспектив. Молодь виїздить через відсутність робочих місць, населення скорочується. Місто немов застрягло на межі, через яку не може переступити.
Я мрію про громадську організацію небайдужих людей, які б разом, спільними зусиллями старалися розвивати Сновськ, створювали нові проєкти, розбудовували його.
Ще одна важлива мрія - створення на Сновщині мініреабілітаційного центру для дітей з обмеженими можливостями. І нехай там будуть лише декілька тренажерів та мінібасейн, уявіть собі, яку користь вони можуть принести не лише дітям, але й дорослим, які мають проблеми зі здоров’ям. Звісно, це лише мрії, та я сподіваюся, що у місті живуть люди, яким не все рівно. І якщо ми всі разом згуртуємося, разом ми зможемо все.
Тетяна ЛИТВИН
Фото з архіву
Наталії Григорової
Комментариев нет:
Отправить комментарий