Вчитель трудового навчання знає як виховати справжніх майстрів

Конструювання – перш за все!
Посада чи покликання? Вчитель – це людина душевної доброти, закохана в свою роботу. Він працює з найціннішим – особистістю. Завжди допомагає, виховує, підказує, досліджує. Обрати професію педагога означає не лише знати свій предмет, а бути обізнаним у різних сферах життя, бути відкритою, небайдужою, люблячою людиною. Кожна дитина – маленький всесвіт, і, правильно дібравши ключик, можна виховати гармонійно розвинену особистість.

Саме таке уявлення про улюблену професію та, без перебільшення, справу, якій присвячує увесь вільний час - вчителя трудового навчання Петрівського НВК «ДНЗ-СЗНЗ» І-ІІІ ст. Олександра Бобровника. Працює він з першого дня після направлення (а це вже 35 років), має звання методиста вищої категорії.

Зараз неможливо уявити навчальний заклад Петрівки (та й нашого міста також) без креативних виробів із деревини. Поробки прикрашають майже кожен кабінет у Петрівському НВК, хол та коридори школи. А  в  90-х роках, коли  довелося знімати попередню історичну символіку, стіни закладу залишилися майже голі, але тут вчасно  на допомогу прийшли майстерні вироби учнів Олександра Михайловича. Щоб назвати  їх, усі потрібна не одна колонка в газеті, адже вони ледь розташовуються на полицях у школі. Це і державні символи, і різноманітні ігри для садків та шкіл, підставки для квітів й під гаряче, дощечки, вішаки, стільці, серветниці, коробочки для зберігання сірників, ґудзиків, візитниці тощо. Найчастіше виготовляються  на гурткових заняттях, адже на майстрування таких філігранних речей потрібно багато часу. Для обробки обирають найчастіше осику та вільху, використовують також шовковицю, липу (з якої роблять чудові ложки), словом, різноманіття порід дерев дає змогу показати всю красу робіт без сторонніх домішок.  Неозброєним оком видно, що учні (й вчитель, який керує процесом) вкладали в цю кропітку роботу час, терпіння, а найголовніше – душу.
А от на початку свого трудового шляху вчитель пригадує, що одноманітність у роботі переважала. На уроках тоді виготовляли вироби згідно із шаблоном й реалізувати нові ідеї було досить складно. Але вже тоді Олександр Михайлович намагався втілювати задумане та позбавлявся від гнітючого одноманіття.   Дуже любить й шанує свою професію, усі накопичені знання із задоволенням передає наступному поколінню, – дітям. Тому із великою увагою ставиться до того, аби кожен із них був почутий, аби реалізація його ідеї знайшла місце. Публікує статті у тематичних журналах, які стають у нагоді і колегам-вчителям (допомагають  організовувати роботу правильно) і тим, хто просто зацікавлений, проводить семінари.
Досягнення учнів
– найбільша втіха
для педагога
Багато хто із вихованців обрав своєю професією саме вчительську стежину, серед випускників є й такі, що обрали для себе сферу теслярства, всі вони завжди з радістю навідуються до вчителя. Щодо досягнень, то тут також є про що поговорити. Нагороди приємні і численні. Більше 50 дипломів та грамот, серед яких й перше місце в обласному конкурсі науково-технічної творчості учнівської молоді “ Наш пошук і творчість – тобі, Україно!”.
– Дуже приємно, коли мої колишні вихованці приводять у школу дітей і знаходять на полиці свій власний виріб, вони підписані і дбайливо зберігаються. На виставці експонується більше ніж півтисячі екземплярів, всі вони різні. Крадіжок немає. Я впевнений, якщо людина зробила своїми руками – вона ніколи не поцупить, буде лише пишатись, - розповідає Олександр Бобровник.
Без винятку, гордиться усіма своїми школярами, а дивлячись на роботу, одразу згадує і їх самих. Олександр Скороход, колишній  учень,  при нагоді підтримує вчителя, забезпечує необхідними матеріалами, а це, в свою чергу, значно допомагає у реалізації якісного навчального процесу.  До речі, багато його робіт і досі зберігається у стінах закладу. Обладнання хоча і не вистачає в повній мірі, але за ним активно трудяться і досягають гарних результатів.
Працюючи стільки років у школі, Олександр Михайлович розуміє, щоб зацікавити дітей до навчання потрібно завжди вчитися й самому, постійно бути у творчому пошуку. При цьому треба поставити себе до рівня учня.
– Дуже важливо не стільки дати знання, скільки навчити здобувати їх, знаходити потрібну інформацію, зіставляти факти, розкрити матеріал із допомогою учня, зробити так, щоб він відчував себе частинкою уроку. Й не дивуйтеся, що технічна робота приваблює навіть дівчат. В них може це виходити навіть краще, просто потрібно навчити. А це і є педагогічна робота.
Катерина ЗАПОРОЖЕЦЬ, фото автора