Щоправда, вони дерев’яні, але виготовлені власноруч. Й навіть розміщені так, аби схоже було на справжню пташку, що причаїлась у траві.
Валентину Сергійовичу Борисенку – 67. Але вік для нього не перепона для активної господарської роботи. Привчений з дитинства, він і зараз працює з рання до пізнього вечора.
Серед великого господарства, яке тримає чоловік, можна зустріти 5 різноманітних порід курей, овець, мускусних качок, голубів, морських свинок. Останніх Валентин Сергійович тримає лише для естетичного задоволення. Раніше порали корову, тримали свиней, були навіть папуги. Господар зізнається, що трудитися звик змалку, тому намагається не сидіти без діла. Зараз випасає худобу, влітку - в ліс по гриби. Є город, де ростуть не тільки овочеві культури, а й різноманітні квіти. На жаль, останнім часом дружина Ніна Миколаївна після операції має не найкраще здоров’я. Тому хатнє господарство тепер на плечах чоловіка.
Валентин Сергійович родом із Приморського краю, а дитинство його навряд чи назвеш безтурботним. Батько працював трактористом, але після укусу енцефалітного кліща в нього віднялась рука. Мати потрапила в автомобільну катастрофу, тому теж мала проблеми зі здоров’ям. Ці події стали причиною тому, що хлопець декілька років провів у Суворівському училищі. Пізніше він з батьками повертається до татового рідного села – Займища. Але, як зізнається, й досі пам’ятає рідний серцю край, де минуло дитинство, серед таємничої, але не менш прекрасної Тайги. Саме там він часто спостерігав за різноманітними видами птахів. Ця любов пізніше і вилилась у дерев’яні поробки, які прикрашають велике охайне подвір’я.
- Сам навчився. Мені дуже подобалось спостерігати на природі за птахами, от і вирішив собі змайструвати щось цікаве. Це з дитинства пристрасть. На виготовлення однієї пташки мені потрібен приблизно тиждень, якщо менша за розміром (приміром, папуга), то справа йде швидше. Матеріал також ретельно відбираю, щоб не тріскався. Найкраще підходить липа та клен, з верболозу тини невеличкі плету. Обробляю, фарбую все також сам, - розповідає чоловік.
На запитання, чи продає свої вироби, відповідає заперечно: «Це хобі для відпочинку душі, а не для прибутку». Деякі із поробок подарував донькам, яких у нього чотири. Ірина та Альона живуть у Чернігові, Люба - в м.Щимелі, а Валентина - у Сновську. Улюблені дівчата подарували татові ще одну радість в житті – онуків (їх у сім’ї десятеро!). Шанують одне одного, лише прикро, що через карантин не вдається так часто бачитись, як хотілося б.
Скарбом будь-якого села є працьовиті люди. Для них робота – мірило гідного життя. А у відпочинок знаходять час для реалізації душевних поривань. Для творчості, яка потім милує око оточуючим.
Катерина ЗАПОРОЖЕЦЬ Фото автора
Валентину Сергійовичу Борисенку – 67. Але вік для нього не перепона для активної господарської роботи. Привчений з дитинства, він і зараз працює з рання до пізнього вечора.
Серед великого господарства, яке тримає чоловік, можна зустріти 5 різноманітних порід курей, овець, мускусних качок, голубів, морських свинок. Останніх Валентин Сергійович тримає лише для естетичного задоволення. Раніше порали корову, тримали свиней, були навіть папуги. Господар зізнається, що трудитися звик змалку, тому намагається не сидіти без діла. Зараз випасає худобу, влітку - в ліс по гриби. Є город, де ростуть не тільки овочеві культури, а й різноманітні квіти. На жаль, останнім часом дружина Ніна Миколаївна після операції має не найкраще здоров’я. Тому хатнє господарство тепер на плечах чоловіка.
Валентин Сергійович родом із Приморського краю, а дитинство його навряд чи назвеш безтурботним. Батько працював трактористом, але після укусу енцефалітного кліща в нього віднялась рука. Мати потрапила в автомобільну катастрофу, тому теж мала проблеми зі здоров’ям. Ці події стали причиною тому, що хлопець декілька років провів у Суворівському училищі. Пізніше він з батьками повертається до татового рідного села – Займища. Але, як зізнається, й досі пам’ятає рідний серцю край, де минуло дитинство, серед таємничої, але не менш прекрасної Тайги. Саме там він часто спостерігав за різноманітними видами птахів. Ця любов пізніше і вилилась у дерев’яні поробки, які прикрашають велике охайне подвір’я.
- Сам навчився. Мені дуже подобалось спостерігати на природі за птахами, от і вирішив собі змайструвати щось цікаве. Це з дитинства пристрасть. На виготовлення однієї пташки мені потрібен приблизно тиждень, якщо менша за розміром (приміром, папуга), то справа йде швидше. Матеріал також ретельно відбираю, щоб не тріскався. Найкраще підходить липа та клен, з верболозу тини невеличкі плету. Обробляю, фарбую все також сам, - розповідає чоловік.
На запитання, чи продає свої вироби, відповідає заперечно: «Це хобі для відпочинку душі, а не для прибутку». Деякі із поробок подарував донькам, яких у нього чотири. Ірина та Альона живуть у Чернігові, Люба - в м.Щимелі, а Валентина - у Сновську. Улюблені дівчата подарували татові ще одну радість в житті – онуків (їх у сім’ї десятеро!). Шанують одне одного, лише прикро, що через карантин не вдається так часто бачитись, як хотілося б.
Скарбом будь-якого села є працьовиті люди. Для них робота – мірило гідного життя. А у відпочинок знаходять час для реалізації душевних поривань. Для творчості, яка потім милує око оточуючим.
Катерина ЗАПОРОЖЕЦЬ Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий