Лютий. Типовий пейзаж будь-якого населеного пункту Сновщини – це щедро засипані снігом дахи будинків і димки з труб. Майже ідилічна картина. Щоправда, аби дати раду такому подарунку природи, нашим землякам довелося добряче попрацювати в поті чола. Хтось регулярно вимахував лопатою надворі, а вулицями вдень, а інколи вночі сновигала снігоочисна техніка, перевіряючи межу міцності металу.
Схожа ситуація склалася по всій Україні. Мимоволі згадалося, як колись майбутній кандидат у Президенти Володимир Зеленський разом з групою близьких людей вирішив розчистити якусь територію від снігу. Довірлива частина електорату тоді подумки аплодувала такій ініціативі. Мовляв, от молодець, хоч і мільйонер – а власноруч лопатою працює… І ось прийшла справжня зима. Проте Зеленського на розчищенні Києва від снігу помітити не вдалося. Можливо, у нього лопата зламалася? Хоча існує версія, що саме зараз він зайнятий важливішими справами. Саме тому й полетів до Об’єднаних Арабських Еміратів. (Ще й дружину взяв із собою. Справді, не лишати ж її вдома саму, коли «на носі» - свято всіх закоханих). Емірати вважаються одним з найкращих світових курортів. Тепле повітря, узбережжя Перської затоки, пальми. Майже ідеальна атмосфера, щоб забути про надокучливі українські морози. І всі оті негаразди, яких повно у нашій державі. Наприклад – про протидію поширенню коронавірусної інфекції. Міністерство охорони здоров’я продовжує бадьоро рапортувати про зниження кількості інфікованих COVID-19. Люди дивуються подібній інформації. У європейських країнах ніяк не можуть впоратися з епідемією, а у нас – вже майже все гаразд? Звідки таке диво? Можливою відповіддю на такі запитання є інтерв’ю для засобів масової інформації (https://m.glavcom.ua) доктора медичних наук, вірусолога, професора, заввідділом Інституту епідеміології та інфекційних хвороб Алли Мироненко. На її думку, фактично вже близько половини населення України перехворіло на COVID-19. Тобто розпочалося цілком логічне формування колективного імунітету. Простіше кажучи, кількість нових хворих зменшується, бо стало менше тих, кого ще не вразила ота китайська недуга.Разом з цим нещодавно Володимир Зеленський відзначився напрочуд оригінальною заявою. «Без зайвої скромності скажу, що в питаннях протидії COVID-19… дійсно є чим пишатися… Ми підвищили заробітні плати медикам, що протидіють COVID-19, до трьохсот відсотків».
Тут постає декілька запитань. Невже він пишається тим, що сотні жителів місцевої громади, в яких діагностували коронавірусну хворобу, були вимушені за власний кошт купувати в аптеках медикаменти? Викладаючи, бува, по декілька тисяч гривень… Причина відома – державні гарантії лікування за «коронавірусним пакетом» просто не поширюється на медзаклад у Сновську. Усі пацієнти ніби ж мають рівні права, однак про це «хтось» забув. А стосовно 300%-ої надбавки медпрацівникам, то про неї ми спитали у генерального директора райлікарні Миколи Куценка. Відповідь не здивувала: обіцяних грошей досі ніхто так і не отримав. (До речі, газета «Промінь» привертає увагу до цієї ситуації ще з осені минулого року. Але в столиці воліють не помічати існуючої проблеми. Гадаєте, Володимир Зеленський не в курсі? «Добрий цар» не знає, а «погані бояри» йому не доповідають? Це, радше, стосується тих, хто досі вірить у дитячі казки). Цікавий факт: Володимир Зеленському все ж таки притаманне таке почуття, як скромність. У своєму зверненні він визнав, що в Україні перед сплеском захворюваності на коронавірус полиці держрезерву були порожніми. Щоправда, скромно не назвав прізвищ посадових осіб, які вже під час його правління виявилися причетними до розпродажу запасу медзасобів. Пам’ятаєте, шановні читачі, як на початку епідемії справжнім дефіцитом виявилися навіть захисні маски? А ціна на них підскочила з космічною швидкістю – з майже двох гривень за штуку аж до двадцяти? Ось про це і мова…
Хоча грець із ними, отими пройдисвітами, демагогами і брехунами. Мабуть, паразити ще довго не злізуть з тіла нашого народу. Такий процес пришвидшиться хіба що тоді, коли вони луснуть від власної ненажерливості. Поговорімо краще про ціни в магазинах. Адже це стосується кожної людини. Ось днями подорожчав хліб місцевого виробництва. Не дуже – на одну гривню. І це не єдиний факт здорожчання. Рекордсменом виявився цукор. Якщо влітку його можна було купити по 12-13 гривень за кіло, то нині ціна вже перевалила за двадцятку. Хто хоче заощадити й скористатися можливістю дрібно оптової закупки, мусить знати: мішок обійдеться майже у тисячу. Специфічна кон’юнктура склалася на ринку яєць. Ще восени їх віддавали по 20 грн за десяток, а в лютому ціна сягнула за тридцять. Тепер омлет доведеться смажити не так часто… На фоні таких реалій подорожчання ковбаси вже не викликає майже жодних емоцій. Кажуть, мінеральна вода продається за старою ціною. Мабуть, для того, щоб у людей не розвинувся гастрит – від надмірного переїдання. Хоча… Чи їдять наші люди стільки ж, як і в минулі роки? Навряд. Мабуть, саме в цьому й полягає реалізація відомого гасла про завершення епохи бідності. Дійсно, підняли торік мінімальну зарплату, трохи підвищили пенсії. Народ же ж міг витратити ці гроші на продукти. Переїдання нашкодило б здоров’ю. А тут ціни – бац! І підскочили. Багато в кошик вже не покладеш! Тож ніхто тепер зайву вагу не набере, та й холестерином не затрамбує судини свого організму. Дієта робить кожного бадьорішим і стрункішим…
Сподіваюся, читачі розуміють, що це лише сарказм. Про переїдання мова точно не йде. А насправді стан справ у суспільстві дає мало підстав для оптимізму. Особливо, якщо згадати про події на фронті. Нещодавно Володимир Зеленський з очевидним ентузіазмом сповістив, що вже 200 днів триває перемир’я на Донбасі. Як ви гадаєте, які почуття в цей момент охопили наших солдатів? Тих, хто перебуває на позиціях і на власні очі бачить все, що там відбувається? Майже щоденні обстріли. Російські терористи займаються мінуванням, ведуть активну розвідку, поліпшують облаштування своїх позицій. У разі необхідності не обмежуються пострілами з гранатометів і ведуть артилерійсько-мінометний вогонь. За нашими солдатами регулярно полюють снайпери. І загалом, стратегічна ініціатива на Донбасі – у російських військ. Саме вони вирішують, де краще вдарити, на якій ділянці – обстріляти, куди перемістити техніку і підсилити резервами. Раніше відчутною перевагою української армії була тактична і оперативна гнучкість на фронті. Професійно виявлялися ворожі цілі та об’єкти, підключалися мінометні батареї, розрахунки станкових гранатометів або протитанкових ракетних комплексів – і наносилися вогневі удари. На щастя, у наших Збройних Силах і досі є багато офіцерів, здатних віддавати правильні накази. Проведення бойових операцій локального рівня гальмувати ніхто й не думав. Однак тепер українські підрозділи скуті умовами так званого перемир’я. Більше того, за несанкціоновані постріли навіть штрафують! Уявіть ситуацію: російський снайпер шукає собі позицію. Йому треба підповзти хоча б на відстань 700 метрів до цілі. Таким чином підвищується ймовірність влучного пострілу. Зараз наші солдати, помітивши снайпера, можуть вільно використати хіба що автомат чи ручний кулемет. Але влучити у ворога здалеку з такої зброї, правду кажучи, не дуже реально. (Хіба що пощастить). Передавати координати «об’єкта» мінометникам або розрахунку автоматичного гранатомета сенсу немає, вони не стрілятимуть, бо ж «перемир’я». Тож маневреність і безкарність російських терористів зростає й час від часу вони таки досягають своєї мети. Земля Донбасу знову і знову поливається кров’ю українських захисників… За півтора місяця 2021 року у нас вже більше десяти загиблих. Один із них – Назарій з Черкащини. Я знав його особисто. Хороший був хлопець. І веселий. Вправний механік-водій БМП. Підірвався на міні... Це елементарний закон війни – хто мовчить у відповідь, хто дозволяє себе бити і втрачає ініціативу – той і несе втрати. Минулого тижня полягли троє наших десантників. Російські війська дуже люблять ставити протипіхотні міни, заборонені міжнародними конвенціями, і міни-пастки. На цьому фоні відверто безглуздо виглядає ініціатива деяких керманичів України про розмінування з нашого боку. Вороги посилено мінують місцевість, а нам треба послаблювати свою оборону?
Важливий момент: на так званих мирних переговорах російська сторона дуже наполягала на забороні вести аерозвідку. Пояснюється така наполегливість дуже просто. За останні кілька років наші війська чудово опанували використання безпілотних літальних апаратів, тих таки квадрокоптерів. (Треба подякувати волонтерам, зокрема – фонду «Повернись живим» за постачання такої техніки). Вони придатні не лише для розвідки, а й для коригування вогню. Зверху добре видно, куди прилітає наша перша міна чи заряд станкового гранатомета, вносяться відповідні поправки – і все: ворожі машини, бронетранспортери, бліндажі, кулеметні гнізда розносить наступними пострілами «на ура». Російські підрозділи зазнавали відчутних втрат. Проте зараз подібний підхід використовується хіба що епізодично у зв’язку з «режимом тиші». Події минулих років свідчать, що наш ворог мав втрати в середньому втричі більші, ніж українські військові. І тому для російських терористів перемир’я – як знахідка. Вони можуть робити, що завгодно (простіше кажучи – плювати на домовленості та «мирні плани»), а по них майже не стріляють. У цьому й полягає увесь сенс їхньої політики – обдурити нас і перемогти. Будь-якими методами. Тому актуальною залишається відома приказка: добре слово і зброя діє на поганців краще, ніж саме лише добре слово.
Наразі ж молімося Богу за тих українських військових, які нині в бою. На морозі, у заметених снігом траншеях. Під ворожими обстрілами. Хай Господь вбереже їхні життя і приведе до перемоги. Україну ніхто не здолає, доки ми будемо вірити у свою армію. Наші військові є надійною стіною, яка захищає рідну землю від ординської навали.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий