Вишивка – її віддушина

 

Ганна Тимофіївна Циганок, і вишивка – неподільні поняття. Різнобарвними нитками пані Ганна вигаптовувала скатертини, простирадла, наволочки для подушок, рушники, серветки, килими.

 А сакральною нині для неї стала вишивка ікон, їхнє образне вираження  в лініях і кольорах, прагнення розкрити внутрішній зміст задля того, щоб робота стала не просто картинкою з релігійним мотивом, а перетворилася в хранителя оселі, її духовне вогнище. Вважає, що нині це особливо потрібно і їй, і усім нам. На хуторі Слава, де удвох з сусідкою і сином Мишею продовжує мешкати, такий «вишивальний» взаємозв’язок з Богом і Святими є особливим, невід’ємним від буття. Хрестиками і гладдю, прямими стіжками, тепер частіше бісером Ганна Тимофіївна ніжно, делікатно (перед цим попросивши благословіння церковнослужителя) створює свої шедеври, котрі відповідають православ’ю, усім догмам віри. В її доробку лики Спасителя, і відомих святих, «Семистрільна», «Остробрамська», «Матір Божа з немовлям», зображення «Тих» і всього «Того», хто і що бережуть від зла і біди, несуть в життя духовність, добро і любов.

А без духовності, без любові, надій і сподівань на мир, на кращі зміни ні Ганні Тимофіївні на хуторі серед лісу, під гул снарядів, ні нам усім в умовах війни, не вижити, не вистояти. Ні медика, де вона продовжує топтати ряст на землі, ні магазину, ні транспорту, аби дістатися до найближчих Тихонович нема – тільки свої ноги, двоколісний старенький велосипед, зв`язок з дітьми за допомогою мобілки (до речі, є не завжди і не скрізь на хуторі) і здебільшого вечірня віддушина у вигляді вишивки. Її оберега, наснаги, маленької радості…