Доярка майже з 50­літнім стажем не втомлюється працювати і цікавитися новинами громади

 

Тетяну Сергіївну Кобеняк (сільчани звуть Тонею) в Іванівці знають, як добропорядну людину і невтомну трудівницю. Навіть тепер, у зеніті осінніх літ, зігнута майже до землі, вона тужиться робити все сама; справлятися з хатньою роботою, грядками на присадибній ділянці, порати хазяйство, сина – єдиного підтримувати.

Були в неї трудівник­чоловік, красуня­доня, але Бог забрав їх до себе, залишивши Тетяні Сергіївні вічну тугу і печаль.

 Дивиться вона тепер їхні портрети, якими завішена світлина, плаче, їздить до доні в Тур’ю на кладовище, до чоловіка і рідних ходить пішки на своє кладовище.   

Багато одноліток­подружок вже неживі, тож неабиякою радістю для неї є спілкування з усіма добрими людьми.

Радіє Антоніна Сергіївна зустрічі з поштовиками. У пересувному відділенні, що курсує в Тихоновичі через Іванівку, можна і пенсію отримати, і комунальні платежі заплатити, і консервів усіляких, макарон, олії накупити, і газету улюблену отримати.

«Промінь» ця жіночка – передплачує скільки себе пам’ятає, і в цьому році з районкою залишилася разом. Зізналася, що любить читати про новини громади, долі людські. Телефон кнопочний у неї є, а користуватися гаджетом не вміє, не хоче. А коли прочитає газету – застилає нею припічок – щоб коло печі було чистенько…   

8­9 Травня Антоніна Сергіївна збирається сходити до пам’ятного знака загиблим воїнам у Другій світовій, віднести туди бузок і тюльпани, які квітнуть скрізь поблизу її оселі, вклонитися за віддані життя і помолитися за якнайскоріше припинення нинішньої війни… А далі буде жити. Як всі… Як Господь дає.