Нетребівська історія

 

Або про те, що прислів’я про «ковбасу та чарку» таке слушне

Коли наступила весна, кожного ранку один із кутків Нетребівська прокидався під гучні жіночі крики. Це дві сусідки, Марія і Килина, за курей сварились. Так велось роками.

– Щоб вони тобі всі виздихали,­ репетувала на всю вулицю Килина.

– А щоб твоя корова зовсім не доїлась,­ горлала Марія.

А їхні чоловіки Вакула Іванович га Василь Мокійович інколи зберігали нейтралітет, а подеколи й вони вступали в «нерівний» бій.

Та одного разу все змінилось. Після гучних перепалок, рясно присмачених не літературними висловами, несподівано настав довготривалий мир.

А все через… гичку.

– Слухай, Вакуло,­ звернулась до чоловіка Марія,­ дивись, скільки бурячиння привіз Василь. У нас теж є корова, а ти і вухом не ведеш…

– На те він і бригадир, щоб мати доступ до колгоспної гички, – мовив Вакула, ­ а ти май меншу губу… Гаразд, і я постараюсь.

Як тільки смерклось, Вакула за мішок – і до привезеного сусідом бурячиння, висипаного біля двору. Напакував лантух, узяв на плечі і поніс.«Треба ще мішечок  узяти – знаку ж не буде», – подумав Вакула і пішов удруге.

А Василь у цей час у дворі чогось замешкався. Ніч була темна, проте запримітив силует, що наближався до двору. «Хто це в таку пору бреде на моє подвір’я?» – гадав.

Між тим Вакула знай собі пакує бурячиння.

– Оце то набрав,­ буркнув стиха,­ не можна завдати.

Василь, який увесь час спостерігався за цим мовчки, раптом мовив:

– Вакуло Івановичу, я піддам…

Сусід аж жахнувся. А оговтавшись, збентежено сказав: «То піддайте і підемо повечеряємо».

Наче так і треба, удвох понесли мішка. Вакула розбудив свою Марію, щоб стіл накрила.

А Килині не спалось, помітила, що Василя в хаті нема і вийшла сама на подвір’я глянути, де замешкався.

­  Килино, це ви ?­ гукнула її Марія. – Зачиніть хату і підемо повечеряємо, бо ваш Василь, нехай Бог дає здоров’я, приніс нам клумачок гички.

– Зараз і я дещо візьму,­ відповіла сусідка.

Чоловіки тим часом вже перекинули по першій.

­ О, наші суджені прийшли,­ мовив Вакула. – Сідайте, дорогенькі, примочимо бурячиння.

По одній, по другій (молодиці пили вишняк)… Там і жарти, веселощі пішли. А далі й котрась із молодиць завела: «Де згода в сімействі, там мир і тишина»…

Спохопилися, аж коли розвиднятись почало. Насамкінець чоловіки потисли один одному руки, а Марія з Килиною щиро розцілувались. На прощання Василь мовив сусідові: «Приходьте вдень по бурячиння, бо вночі можна спіткнутись і впасти, а я ще привезу».

Недарма кажуть: «Ковбаса та чарка, то й минеться сварка». 

Георгій ЛЕПНЮК